Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Писатюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 21979/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Леонідом Петровичем Писатюком (далі - заявник) 20 травня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 11 жовтня 2007 року Голова п'ятої секції вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявник народився у 1954 році та проживає у місті Одеса, Україна.

5. У 1991 році заявник став членом житлово-будівельного кооперативу "Верстатобудівельник-2" (далі - кооператив) для того, щоб отримати квартиру в жилому будинку, який мав бути збудований цим кооперативом. В той же час він працював в кооперативі за сумісництвом.

6. За рішеннями загальних зборів членів кооперативу від 19 травня 1999 року, 30 червня 1999 року та 29 вересня 1999 року заявника було позбавлено членства в кооперативі через невчасну сплату пайових внесків, тому заявника не було забезпечено квартирою, на яку, як він вважав, мав право (далі - квартира). Пізніше цю квартиру було надано іншому члену кооперативу - пану С.

7. У жовтні 1999 року заявник звернувся до Іллічівського районного суду м. Одеси з позовом до кооперативу, вимагаючи визнати вищевказані рішення недійсними. Він також вимагав відшкодування моральної шкоди.

8. Пізніше заявник подав додатковий позов до житлового управління Одеської міської ради, Одеської міської агенції з приватизації та пана С., оскаржуючи право власності останнього на квартиру, домагаючись виселення сім'ї пана С. та вимагаючи визнати право власності на квартиру. Заявник також вимагав від кооперативу сплатити заборгованість із заробітної плати та стверджував, що внесені ним кошти надають йому право на квартиру більшої площі.

9. У січні 2003 року Іллічівський районний суд міста Одеси було ліквідовано. У невизначену дату справу заявника було передано з цього суду до Маліновського районного суду міста Одеси (далі - суд).

10. В період з жовтня 1999 року по 20 жовтня 2003 року національні суди провели близько 39 судових засідань. Шість судових засідань було перенесено через неявку представника кооперативу або за його клопотанням. Два судові засідання було відкладено через неявку до суду пана С. Національні суди не прийняли будь-яких спроб забезпечити явку відповідачів у судові засідання. Три судові засідання було відкладено через відсутність заявника або за його клопотанням. Багато судових засідань було призначено з інтервалом від декількох днів до двох місяців.

11. 20 жовтня 2003 року суд задовольнив позовні вимоги заявника.

12. 19 лютого 2004 року апеляційний суд Одеської області (далі - апеляційний суд) скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

13. 18 липня 2005 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника.

14. 5 жовтня 2005 року суд закрив судове провадження щодо виплати заборгованості із заробітної плати та вимоги заявника щодо квартири більшої площі через те, що він не дотримався процесуальних вимог, передбачених українським законодавством. Заявник не оскаржив цю постанову.

15. 13 грудня 2005 року апеляційний суд скасував рішення від 18 липня 2005 року та направив справу на новий розгляд.

16. 11 липня 2006 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника.

17. 25 травня 2007 року апеляційний суд скасував рішення від 11 липня 2005 року та частково задовольнив позовні вимоги заявника.

18. В період з 20 жовтня 2003 року по 25 травня 2007 року суд та апеляційний суд призначили близько 15 судових засідань. Одне судове засідання було перенесено через хворобу судді, одне - через неявку пана С., одне - за клопотанням заявника. Більшість судових засідань було призначено з інтервалом від декількох днів до двох місяців. В період з 20 лютого 2004 року по 29 березня 2005 року судові засідання не призначались.

19. Відповідачі подали касаційну скаргу. 5 грудня 2007 року Верховний Суд залишив без змін рішення, винесене апеляційним судом.

20. 12 серпня 2008 року рішення від 25 травня 2007 року було повністю виконано.

21. У невизначену дату, у 2008 році, пан С. подав новий позов щодо заявника, вимагаючи визнання права власності на частину квартири через проведення ним в квартирі ремонтних робіт.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження у його справі була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою у пункті 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

23. Уряд оскаржив це твердження.

24. Період часу, який потрібно брати до уваги, розпочався у жовтні 1999 року та закінчився 5 грудня 2007 року. Він тривав вісім років та два місяці. Справа розглядалась в судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

25. Суд зазначає, що скарга заявника не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

26. Уряд стверджував, що справа була складною, а також що судові органи діяли з належною сумлінністю. Також він стверджував, що сторони спричинили певні затримки у провадженні, доповнюючи позовні вимоги, витребуючи додаткові матеріали, подаючи клопотання щодо відкладення судових засідань та оскаржуючи до судів вищої інстанції, у судових розглядах. Відповідно держава не має нести відповідальність за поведінку учасників процесу.