Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може зазнати редакційної правки.

У справі "Попілін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Ренате Ягер (Renate Jaeger), '

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 12470/04), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Попіліним Олегом Миколайовичем (далі - заявник) 15 березня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 17 вересня 2007 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Було також вирішено проводити розгляд заяви по суті одночасно з розглядом її прийнятності (пункт 3 статті 29) .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1937 році та проживає у м. Торонто, Канада.

5. 8 серпня 2000 року пан А. звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова (далі - суд) з позовом до заявника та пана Д. про відшкодування моральної шкоди за завдане приниження, як стверджував пан А.

6. Невстановленої дати пан А. звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову шляхом звернення до міграційної служби м. Харкова Міністерства внутрішніх справ (далі - міграційна служба) щодо заборони заявнику виїхати з України на постійне місце проживання за кордон. 18 липня 2002 року суд задовольнив клопотання пана А.

7. 23 і 30 вересня 2002 року суд скасував ухвалу від 18 липня 2002 року та наклав арешт на квартиру заявника.

8. 31 жовтня 2002 року заявник переїхав на постійне місце проживання до Канади. 13 грудня 2002 року він повернувся до України.

9. 25 березня 2003 року апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) за апеляційною скаргою пана А. скасував ухвали від 23 і 30 вересня 2002 року та направив справу на новий судовий розгляд.

10. 21 квітня 2003 року заявник подав до пана А. зустрічний позов, вимагаючи компенсацію моральної шкоди.

11. У травні 2003 року заявник відклав свій переїзд на постійне місце проживання до Канади у зв'язку з необхідністю отримання пенсії в Україні.

12. Листом від 2 жовтня 2003 року суд повідомив голові міграційної служби, що 25 березня 2003 року ухвали від 23 і 30 вересня 2002 року були скасовані, міграційна служба має керуватись ухвалою від 18 липня 2002 року.

13. 21 липня 2004 року заявник знову виїхав з України до Канади, де він проживає і сьогодні.

14. 3 липня 2004 року в національних судах у заявника був представник.

15. 22 квітня 2005 року суд відмовив у задоволенні позову пана А. та частково задовольнив зустрічний позов заявника.

16. 16 грудня 2005 року апеляційний суд змінив рішення від 22 квітня 2005 року і відмовив заявнику у задоволенні його зустрічного позову.

17. 23 лютого 2006 року пан А. подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Провадження триває.

18. Відповідно до документів, наданих Урядом, в ході провадження було проведено близько сорока дев'яти судових засідань. Дев'ять судових засідань було перенесено у зв'язку з тим, що суддя розглядав інші справи, одне - у зв'язку з його відпусткою і ще одне - у зв'язку з тим, що суддя хворів. Близько двадцяти чотирьох засідань були відкладені у зв'язку з неявкою сторін чи їх представників або ж у зв'язку з їх клопотанням. З матеріалів справи не вбачається, що національні суди вживали будь-яких заходів для забезпечення явки сторін у судові засідання. Явки жодного судового засідання не було відкладено через неявку тільки одного заявника.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник скаржився, що тривалість провадження у його справі не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченої п. 1 статті 6 Конвенції, відповідно до якої:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру..."

A. Прийнятність

20. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою в сенсі п. З статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

21. Уряд висловив заперечення щодо скарги заявника, стверджуючи, що значних періодів бездіяльності, за які відповідала би держава, у ході провадження не було. Уряд стверджував, що тривалість провадження була спричинена поведінкою сторін, за яку Уряд не несе відповідальності. Зокрема, Уряд зазначив, що сторони неодноразово не з'являлися до суду. Уряд також стверджував, що сторони також вплинули на затримки у провадженні, оскільки вони заявляли клопотання про виклик свідків, витребування додаткових документів, заявляли інші різні клопотання, оскаржували судові рішення до судів вищих інстанцій.

22. Заявник не погодився.