Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Васільєва та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

пані Рената Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska) судді,

п. Станіслав Шевчук ( Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та пані К.Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 лютого 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за трьома заявами (N 39876/05 N 35532/06 та N 37715/06), поданими до Суду 28 жовтня 2005 року, 19 серпня та 4 вересня 2006 року відповідно громадянами України Ларисою Миколаївною Васільєвою, Ольгою Миколаївною Єременко та Іриною Анатоліївною Додушко (далі - заявниці) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 6 вересня 2007 року Суд вирішив направити Уряду скарги на невиконання рішень. Було також вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяв одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судовими рішеннями (див. додаток нижче) заявницям було присуджено різні суми, які передбачені статтею 57 Закону про освіту як виплати викладачам. Однак виплати на користь освітян не провадились через відсутність відповідних асигнувань в державному бюджеті.

5. У 2004 році Верховна Рада України прийняла Закон N 1994-IV, яким встановила зобов'язання погасити кредиторську заборгованість по виплатах, які передбачені статтею 57 Закону про освіту, починаючи з 2005 року протягом п'яти років.

6. На сьогоднішній день рішення, винесені на користь заявниць, залишаються частково невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

7. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Скрипняк та інші проти України" (Skrypnyak et autres c. Ukraine), NN 9177/05, 14241/05, 10596/06, 17346/06, 20912/06, 34604/06, пп. 7-13, 10 липня 2008 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

8. З огляду на схожість заяв щодо фактів і питань, які вони піднімають, Суд вважає за необхідне об'єднати їх відповідно до пункту 1 статті 42 Реґламенту.

II. ЩОДО НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДУ

9. Заявниці стверджують, що тривале невиконання рішень, винесених на їх користь, становить порушення їхніх прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу. Ці положення викладені наступним чином:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

1. Щодо відповідності правилу ratione personae

10. Уряд стверджує, що 15 серпня 2007 року 2738,87 гривень (1) було перераховано другій заявниці в ході провадження державною виконавчою службою і що 21 серпня 2007 року боржник добровільно сплатив решту боргу. Уряд вважає, що заявниця не є жертвою за змістом статті 34 Конвенції.

(1) Приблизно 412 євро.

11. Заявниця оскаржила це твердження, запевняючи, що рішення не було виконане в повному обсязі.

12. Суд зазначає, що зауваження Уряду не дозволяють визначити, чи кошти, сплачені другій заявниці, становили повне виконання рішення у справі. Таким чином, він відхиляє зауваження Уряду щодо несумісності з правилом ratione personae.

2. Щодо зловживання правом на подання заяви

13. Уряд стверджує, що рішення, винесене на користь другої заявниці, було виконане. Тому він вважає, що вимоги заявниці повинні бути відхилені як зловживання правом на подання заяви відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції.

14. Заявниця заперечує проти цього твердження.

15. Суд вважає, що заява не може бути відхилена як неправдива через те, що виявилося, що вона була заснована на неправдивих фактах чи що в ній пропущені важливі факти (див., наприклад, рішення "Акдівар та інші проти Туреччини" (Akdivar et autres c. Turquie), від 16 вересня 1996 року, Recueil des arrets et decisions 1996-lV, пп. 53-54, від 20 червня 2002 року), що не відноситься до даної справи.

16. Таким чином, Суд відхиляє це попереднє зауваження Уряду і вважає, що заяви всіх заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу не є явно необґрунтованими за змістом положень пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що він не бачить ніяких інших підстав для неприйнятності. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

B. Щодо суті

17. Уряд представив аргументи, аналогічні тим, що наводились у справі "Скрипняк та інші проти України" ( Skrypnyak et autres), щоб продемонструвати відсутність передбачуваних порушень (вищенаведене рішення "Скрипняк та інші" (Skrypnyak et autres), п. 19).

18. Стосовно другої заявниці Уряд запевняє, що рішення, винесене на її користь, було виконане повністю 21 серпня 2007 року. Він також стверджує, що деякі суми були сплачені першій та третій заявницям.

19. Заявниці заперечують проти тверджень Уряду.

20. Суд далі зазначає, що зауваження Уряду не дозволяють встановити, чи несуть за собою кошти, сплачені заявницям, повне виконання рішень у справі. Зокрема, копії представлених документів не доводять, що виплати були здійснені саме для виконання судових рішень, винесених на користь заявниць, а не на реалізацію вищезгаданої програми (див. вище п. 5).

21. Суд вже розглядав справу, в якій порушувались питання, аналогічні даному випадку, в якій він вже встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (вищезазначене рішення "Скрипняк та інші" (Skrypnyak et autres), пп. 21-24 та 27-28). Після розгляду всіх матеріалів, які були йому представлені, Суд вважає, що Уряд не надав жодних аргументів, що могли б переконати дійти іншого висновку.