Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Матківська проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабелль Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 лютого 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 38683/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України Зореславою Ярославівною Матківською (далі - заявниця) 2 жовтня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 26 жовтня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скаргу, подану за п. 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Судове провадження

4. Заявниця, пані Зореслава Ярославівна Матківська, українка, народилась у 1944 році, проживає у Львові.

5. У січні 2001 року заявниця, вчитель середньої школи, звернулася до Франківського районного суду м. Львова щодо стягнення на її користь різних виплат.

6. Рішенням від 10 грудня 2001 року, яке залишено без змін, та ухвалою від 15 квітня 2002 року позовні вимоги заявниці було відхилено.

7. 22 жовтня 2003 року Верховний Суд скасував ці рішення та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням від 29 грудня 2003 року суд частково задовольнив позов заявниці та зобов'язав відділ освіти Франківської районної адміністрації сплатити заявниці суму в розмірі 3759,56 грн (1).

B. Виконавче провадження

8. 4 березня 2004 року виконавче провадження було відкрито.

9. 15 квітня 2005 року виконавча служба повернула заявниці виконавчий лист.

10. У невизначену дату у 2005 році відділом освіти було сплачено заявниці суму в розмірі 452,69 грн (2).

11. 12 квітня і 12 травня 2006 року відділом було сплачено заявниці суми в розмірі 206,38 грн (3) та 216,21 грн (4) відповідно.

12. 6 липня 2006 року заявниця подала скаргу на невиконання рішення суду від 29 грудня 2003 року.

13. 20 вересня 2006 року виконавчою службою було відкрито виконавче провадження.

14. 25 вересня 2006 року відділом освіти на користь заявниці було сплачено 30,10 грн (5).

15. 27 вересня 2006 року виконавча служба подала клопотання до суду першої інстанції щодо розстрочки виконання рішення від 29 грудня 2003 року та припинила виконавче провадження.

16. Станом на цей час рішення, винесене на користь заявниці, залишається частково невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

17. Національне законодавство щодо тривалого виконання рішення, винесеного на користь заявниці, викладене у рішенні "Скрипник та інші проти України" (Skrypnyak et autres c. Ukraine) (заяви NN 9177/05, 14241/05, 10596/06, 17346/06, 20912/06, 34604/06, пп. 7-13, від 10 липня 2008 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

18. Заявниця скаржилась на надмірну тривалість провадження, яке включає, окрім судового розгляду справи, невиконання рішення, винесеного на її користь, що порушує її права, передбачені п. 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, відповідно до яких:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на (...) розгляд його справи упродовж розумного строку (...) судом, (...), який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)"

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в (...) Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

19. Суд зазначає, що скарга заявниці не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

1. Щодо пункту 1 статті 6 Конвенції

20. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що в цій справі немає порушення п. 1 статті 6 Конвенції.

21. Заявниця не погодилась з цим.

22. Суд зазначає, що тривалість судового розгляду у цій справі становить близько двох років та одинадцяти місяців, починаючи з прийняття справи до розгляду у січні 2001 року та до 29 грудня 2003 року - моменту ухвалення рішення на користь заявниці після повторного розгляду справи. Тривалість виконавчого провадження становить близько чотирьох років та одинадцяти місяців, з моменту коли рішення від 29 грудня 2003 року набуло статусу остаточного, і до цього часу.

23. Суд підкреслює, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження у цивільних справах, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання (див. "Стаднюк проти України" (Stadnyuk c. Ukraine), N 30922/05, п. 21, 27 листопада 2008 року). Однак виконавче провадження не може бути відокремлене від судового розгляду, і тому вони мають розглядатись як цілісний процес (див. "Сіка проти Словаччини" (Sika c. Slovaquie), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року; "Побегайло проти України" (Pobegailo c. Ukraine), N 18368/03, п. 18, 29 березня 2007 року). У цій справі загальна тривалість провадження, яка включає судовий розгляд справи в трьох інстанціях та виконавче провадження, становить вісім років.

24. Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див. згадане вище "Сіка проти Словаччини" (Sika c. Slovaquie), п. 35; "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naoumenko c. Ukraine), N 41984/98, п. 87, 9 листопада 2004 року). Дослідивши всі надані матеріали, Суд визначає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у даній справі.