Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Микола Кучеренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Ckaudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 січня 2009 року, виносить таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу порушено за заявою (N 16447/04), поданою проти України до Суду 3 квітня 2004 року громадянином України п. Миколою Миколайовичем Кучеренком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв П.Дубровін, адвокат, що практикує в місті Одесі. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що тримання його під вартою з 29 липня 2002 року по 2 січня 2003 року було незаконним і становило порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

4. 15 червня 2006 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1969 році та проживає у місті Одесі.

6. 27 квітня 2002 року при проведенні операції міліцією її співробітник під прикриттям придбав у заявника значну кількість марихуани. Заявника було одразу затримано відповідно до статті 263 Кодексу про адміністративні правопорушення за незаконний обіг наркотиків, що становило адміністративне правопорушення, передбачене статтею 44 Кодексу. Обшукавши заявника та його автомобіль, міліція виявила додаткову кількість наркотиків.

7. 29 квітня 2002 року місцевий відділ внутрішніх справ порушив кримінальну справу щодо заявника за фактом незаконного продажу наркотиків.

8. 2 травня 2002 року Овідіопольський районний суд Одеської області (далі - районний суд) розглянув подання слідчого про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і відхилив його. Водночас суд продовжив строк арешту заявника загалом до 10 днів, зобов'язавши слідчі органи зібрати більше інформації про особу заявника та з'ясувати додаткові обставини, які можуть бути підставою для тримання його під вартою під час досудового слідства.

9. 8 травня 2002 року районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з огляду на пред'явлення йому обвинувачень у вчиненні тяжкого злочину, а також на ймовірність того, що, залишившись на волі, він продовжуватиме злочинну діяльність і переховуватиметься від слідства і суду.

10. 25 червня 2002 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 29 липня 2002 року, оскільки слідчі органи потребували часу, щоб призначити і провести судову експертизу наркотичних засобів, допитати пана Ш., який був свідком у цій справі, ознайомити заявника з матеріалами справи та скласти обвинувальний висновок. Враховуючи характеристику заявника і тяжкість учиненого ним злочину, районний суд також постановив залишити без змін обраний йому запобіжний захід.

11. 29 липня 2002 року заявникові надали доступ до матеріалів кримінальної справи, щоб він підготував свій захист.

12. 6 серпня 2002 року заявник подав до районного суду скаргу на дії слідчих органів, стверджуючи, що вже немає правової підстави тримати його під вартою, оскільки строк тримання під вартою, встановлений ухвалою районного суду від 25 червня 2002 року, сплинув ще 29 липня 2002 року і його так і не було продовжено. Цю скаргу долучили до матеріалів кримінальної справи.

13. 17 вересня 2002 року заявник закінчив ознайомлення з матеріалами справи.

14. 18 вересня 2002 року прокурор, який здійснював нагляд за слідством, пред'явив заявнику обвинувачення, і матеріали справи було направлено на розгляд районного суду.

15. 2 січня 2003 року районний суд, розглянувши скаргу заявника від 6 серпня 2002 року під час попереднього розгляду справи, постановив, що тримання заявника під вартою після 29 липня 2002 року було законним. Районний суд, зокрема, встановив, що в період з 29 липня до 17 вересня 2002 року заявник ознайомлювався з матеріалами справи, а згідно зі статтею 156 Кримінально-процесуального кодексу час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. Далі суд зазначив, що 18 вересня 2002 року матеріали справи було направлено до районного суду, тому скарга заявника необґрунтована. Районний суд не уточнив причини чи правові підстави для тримання заявника під вартою після направлення справи до суду. Також під час зазначеного засідання районний суд висловив думку, що немає підстав для зміни запобіжного заходу стосовно заявника, але цей висновок не було включено до резолютивної частини рішення. Попередній розгляд справи відбувався у присутності прокурора, тим часом як заявник і його захисник були відсутні.

16. За інформацією Уряду під час розгляду справи районний суд неодноразово (15 липня 2003 року, 22 жовтня 2003 року, 22 січня 2004 року, 4 лютого 2004 року і 27 квітня 2004 року) розглядав клопотання заявника про звільнення з-під варти і залишив їх усі без задоволення з огляду на пред'явлені обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину та ризик того, що, залишившись на волі, заявник ухилятиметься від слідства і суду.

17. 12 травня 2004 року районний суд визнав заявника винним у причетності до незаконного обігу наркотичних засобів і засудив його до шести років позбавлення волі, врахувавши при цьому час перебування заявника під вартою з 27 квітня 2002 року.

18. Того самого дня районний суд виніс окрему ухвалу про те, що затримання заявника 27 квітня 2002 року, здійснене відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення, не було законним, оскільки стаття 44 цього Кодексу, на яку посилались працівники міліції, не стосувалася обігу наркотиків і, отже, була явно незастосовною до заявника, якого затримали під час продажу наркотиків співробітнику міліції під прикриттям. Районний суд повідомив Одеське обласне управління внутрішніх справ про виявлене порушення процесуального закону, вчинене працівниками міліції, і зобов'язав міліцію провести службову перевірку обставин затримання заявника.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кодекс про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року в редакції, чинній на час подій у справі

19. Стаття Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) забороняє [незаконні] виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах. Порушення цього положення передбачало накладення штрафу до сорока трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1).

(1) На той час неоподатковуваний мінімум доходів громадян було встановлено на рівні 17 гривень; це - умовна величина, яка використовується для визначення розміру заробітної плати, податків, штрафів тощо.

20. Стаття 263 КпАП передбачає, зокрема, що особу, яка порушила правила обігу наркотичних засобів, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Але у разі необхідності встановлення особи затриманого, проведення його медичного огляду, з'ясування обставин придбання ним наркотичних засобів чи психотропних речовин та їх дослідження строк затримання може бути продовжено до трьох діб. Про таке продовження строку затримання має бути письмово повідомлено прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. У випадку, якщо затриманий не має документів, що посвідчують його особу, строк затримання може бути продовжено із санкції прокурора до десяти діб.

21. Стаття 267 КпАП передбачає, зокрема, що адміністративне затримання може бути оскаржене заінтересованою особою у вищестоящий орган, прокуророві або до суду.

B. Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року в редакції, чинній на час подій у справі

22. Стаття 156 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, зокрема, що строк тримання під вартою під час досудового слідства закінчується в день надходження справи до суду, але час ознайомлення обвинуваченого та його захисників з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого цим Кодексом, якщо цей строк не продовжено у встановленому Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий або прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених цим Кодексом, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору який здійснює нагляд за розслідуванням.

У 2003 році до цієї статті було внесено поправку, яка стосується визначення часу, потрібного для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи.

23. Згідно зі статтею 165 КПК запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду.

I. СКАРГА ПРО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

24. Заявник скаржився, що 27 квітня 2002 року його незаконно затримали працівники міліції. Він також скаржився, що тримання його під вартою у період з 29 липня 2002 року до 2 січня 2003 року було незаконним, оскільки здійснювалося без відповідного рішення суду. Заявник посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції у відповідній частині якого зазначено:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;..."

A. Щодо прийнятності

1. Подання сторін

25. Посилаючись на статтю 267 КпАП, Уряд вказував на те, що заявник не оскаржив до суду своє затримання, здійснене 27 квітня 2002 року, а отже, не вичерпав у цьому зв'язку національних засобів юридичного захисту. Уряд доводив, що заявник не дотримав вимоги шестимісячного строку при поданні скарги до Суду.

26. Заявник з цим не погоджувався.

2. Оцінка Суду