Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Воіщев проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Райт Маруст (Rait Maruste),

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

п. Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 січня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою N 21263/04, поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Воіщевим Володимиром Івановичем (далі - заявник) 2 червня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 17 вересня 2007 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1957 році та проживає у місті Кіровограді.

5. Він колишній працівник ВАТ "Друкмаш" (далі - підприємство) та співавтор двох винаходів. Товариство отримало право на одержання патентів на винаходи згідно з договорами, укладеними з заявником.

6. 23 жовтня 1995 року заявник звернувся до Кіровського районного суду міста Кіровограда (далі - районний суд) з позовом до підприємства. Він стверджував, що підприємство не сплатило йому авторську винагороду згідно з договором про використання першого винаходу, та вимагав зобов'язати підприємство виконати умови договору. Також він вимагав сплатити відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

7. 1 березня 1996 року підприємство подало зустрічний позов, яким вимагало визнати договір на використання першого винаходу недійсним.

8. Пізніше, під час провадження у районному суді, заявник звернувся з вимогою щодо передачі підприємством прав на використання патентів на винаходи. Він також вимагав відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої тим, що підприємство не виконувало своїх зобов'язань за договором.

9. Перше слухання у справі відбулося 5 серпня 1998 року.

10. 29 червня 1999 року районний суд частково задовольнив позов заявника. Підприємством було подано касаційну скаргу.

11. 29 липня 1999 року районний суд відмовив у прийнятті касаційної скарги підприємства у зв'язку з несплатою останнім державного мита.

12. 20 жовтня 1999 року президія Кіровоградського обласного суду (1) відмовила в задоволенні протесту прокурора Кіровоградської області на це рішення.

(1) З червня 2001 року - апеляційний суд Кіровоградської області.

13. 23 лютого 2000 року Верховний Суд, розглянувши протест заступника Генерального прокурора, скасував рішення від 29 червня 1999 року та направив справу до районного суду на новий розгляд.

14. 18 грудня 2000 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні позову.

15. 15 лютого 2001 року Кіровоградський обласний суд скасував це рішення та повернув справу до районного суду на новий розгляд на підставі того, що суд першої інстанції не розглянув всіх обставин справи.

16. 7 червня 2001 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні позову. Заявник подав апеляційну скаргу.

17. 13 листопада 2001 року на підставі того, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин справи, апеляційний суд Кіровоградської області скасував це рішення та направив справу до районного суду на новий розгляд.

18. 1 березня 2002 року голова апеляційного суду Кіровоградської області вирішив, що справа заявника має бути передана до іншого суду, оскільки районний суд не в змозі розглянути її у розумний строк.

19. 11 березня 2002 року справа заявника була направлена на розгляд до Ленінського районного суду міста Кіровограда.

20. 20 листопада 2002 року Ленінський районний суд міста Кіровограда відмовив заявнику у задоволенні позову. 5 лютого 2003 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін.

21. 17 лютого 2003 року заявник подав касаційну скаргу. Ухвалою від 23 березня 2004 року Верховний Суд відмовив заявнику у задоволенні касаційної скарги. 16 квітня 2004 року ухвалу було надіслано заявнику до відома.

22. У рамках компетенції Суду ratione temporis у ході провадження було отримано два експертних висновки. Це зайняло більше семи місяців. Відповідно до наданої Урядом інформації протягом відповідного періоду було призначено сорок три засідання, з яких чотири засідання були відкладені за клопотанням заявника, сім - з причини неявки представника відповідача та одне - за клопотанням представника відповідача. Національними органами не було здійснено відповідних дій для забезпечення явки в суді представника відповідача. Три засідання було відкладено через участь судді в іншому процесі та ще одного разу - з причини хвороби судді. Два засідання було перенесено через відсутність обох сторін.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

23. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку" відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

24. Суд зазначає, що скарга заявника не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту З статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

1. Заяви сторін

25. Уряд висловив заперечення щодо скарг заявника, зазначаючи, що не було значного періоду бездіяльності, який можна віднести на бік держави. Він зазначав, що ця справа є складною і судові органи діяли з належною ретельністю. На думку Уряду, сторони були відповідальні за декілька затримок у провадженні, зокрема, вони заявляли численні клопотання щодо витребування додаткових документів та отримання висновку експерта, подавали нові позови, не з'являлись у судові засідання та оскаржували судові рішення. Отже Уряд стверджував, що тривалість судового провадження у справі заявника не була надмірною.

26. Заявник не погодився.

2. Період, який слід взяти до уваги

27. Заявник подав судовий позов до підприємства 23 жовтня 1995 року; однак компетенція Суду ratione temporis охоплює лише період після 11 вересня 1997 року, коли Конвенція набула чинності для України. Однак, оцінюючи розумність тривалості провадження після 11 вересня 1997 року, потрібно взяти до уваги стан провадження на той час (див. "Мілошевіч проти колишньої "Югославської Республіки Македонія" (Miloseviy v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), N 15056/02, п. 21, 20 квітня 2006 року).