Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Луценко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 25 листопада 2008 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 30663/04) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Станіславом Миколайовичем Луценком (далі - заявник) 5 серпня 2004 року.

2. Заявнику було надано правову допомогу паном А.П.Бущенком, адвокатом, що практикує у Харкові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його було засуджено судом в порушення пункту 1 статті 6 Конвенції на підставі показань, які дав під час досудового розслідування відсутній у суді співобвинувачений в його справі і від яких він згодом відмовився як від таких, що давалися під тиском.

4. 6 липня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Суд також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1977 році і проживає у м. Макіївка.

6. 13 листопада 1995 року приблизно о 6.30 ранку у лісонасадженні біля залізничної станції було виявлено пана О.М. з чотирма вогнепальними пораненнями, від яких десь через дві години того самого дня він помер у лікарні.

7. 17 листопада 1995 року заявника затримали за підозрою у вбивстві пана О.М. Під час обшуку, проведеного після цього в домі заявника, було вилучено 1500 доларів США.

8. У період з 17 листопада 1995 до 13 грудня 1996 року заявник тримався під вартою в Донецькому слідчому ізоляторі (далі - СІЗО). За твердженням заявника, умови, в яких його тримали під вартою, були нелюдськими й такими, що принижували гідність. Крім того, за його словами, працівники міліції піддали його катуванню, щоб домогтися від нього зізнання у вчиненні злочину.

9. Заявник постійно заперечував свою причетність до вбивства. Він визнав, що 12 листопада 1995 року його шкільний товариш, пан А.Ф., підвіз його до місця, де згодом було вчинено цей злочин,- заявник хотів побачити місце, де 13 листопада 1995 року мала відбутися запланована ним ділова зустріч з якимсь Андрієм, про якого йому більше нічого не було відомо. Наступного дня пан А.Ф. та його батько знову підвезли заявника до того самого місця на своїй машині і залишилися чекати на нього неподалік. Заявник зустрівся з Андрієм на залізничному мосту, як вони й домовлялися. Андрій взяв куртку заявника. Побачивши, як двоє чоловіків стріляли у перехожого, заявник злякався і побіг через ліс до машини пана А.Ф., і вони поїхали. По дорозі заявник викинув своє взуття і рукавички, побоюючись, що інші перехожі, які бачили його, могли заявити про його причетність до згаданих події.

10. 18 листопада 1995 року у зв'язку із згаданим вбивством міліція допитала пана Н.Л., знайомого заявника, який був акціонером і водієм у компанії, керівництво якою здійснювала пані О.М., вдова вбитого. Оскільки пана Н.Л. допитували як свідка, його попередили, погрожуючи кримінальною відповідальністю, що він повинен розповісти про все, що йому відомо, і не надали можливості порадитися з адвокатом. Він зізнався, що найняв заявника з метою вбивства пана О.М. і що дав йому 2000 доларів США завдатку та 10 000 доларів США після вбивства. Він також повідомив, що напередодні вбивства заявник показав йому пістолет, придбаний ним для вчинення вбивства пана О.М. Невдовзі після цього пану Н.Л. було пред'явлено обвинувачення в підбурюванні до вбивства. Після пред'явлення пану Н.Л. цього обвинувачення і, ймовірно, після його консультації з адвокатом він відмовився від своїх зізнавальних показань і в подальшому протягом усього провадження у справі постійно заперечував свою причетність та причетність заявника до зазначених подій.

11. 21 листопада 1995 року пан Н.Л. поскаржився до прокуратури, що під час допиту працівники міліції чинили на нього надзвичайний психологічний тиск і, зокрема, погрожували йому обвинуваченням у вчиненні злочину, який карається смертною карою, побиттям його та зґвалтуванням його дружини та дочки чи завданням їм шкоди, якщо він не вкаже на заявника як на вбивцю пана О.М. У невизначену дату пан Н.Л. також повідомив, що двоє невідомих напали на нього біля під'їзду його будинку і попередили, що якщо він хоче уберегти сім'ю від лиха, то має зізнатися у своїй причетності до вбивства. Сторони не надали якої-небудь інформації стосовно реакції органів влади на ці скарги.

12. У невизначену дату справу стосовно заявника та пана Н.Л. було передано на розгляд до Донецького обласного суду. За твердженням сторони обвинувачення, заявник був винний у вчиненні вбивства з корисних мотивів, у незаконному володінні вогнепальною зброєю та здійсненні незаконних операцій з іноземною валютою. Згідно з версією подій, поданою стороною обвинувачення, пані О.М., надзвичайно роздратована через неналежне поводження її чоловіка з нею, звернулася з проханням до пана Н.Л. знайти когось, щоб той поговорив з її чоловіком, пригрозив йому і, якщо буде необхідно, побив його. Для найму такого виконавця вона дозволила йому взяти певну суму з 1,5 мільярда карбованців (1), які раніше передала йому на зберігання. Пан Н.Л., маючи погані особисті стосунки з паном О.М. і побоюючись втратити роботу в компанії його дружини, вирішив використати гроші для вбивства пана О.М. У невизначену дату пан Н.Л. дав заявникові 2000 доларів США для підготовки вбивства і, зокрема, для придбання вогнепальної зброї та повідомив його про звичні час і маршрут пересування пана О.М. до місця роботи. У невизначену дату заявник придбав у невідомого джерела пістолет калібру 7,65 мм невідомого іноземного виробництва і 13 листопада 1995 року кілька разів вистрілив у жертву. 15 листопада 1995 року пан Н.Л. дав заявникові ще 10 000 доларів як оплату за вчинене вбивство.

13. 29 травня 1996 року Донецький обласний суд визнавши факти у справі недостатньо з'ясованими, а докази причетності підсудних до інкримінованих їм злочинів недостатніми, направив справу на додаткове розслідування. У невизначену дату справу було знову передано на розгляд до суду.

14. 13 грудня 1996 року Донецький обласний суд виправдав підсудних, встановивши, зокрема, що сторона обвинувачення не пояснила розбіжностей між наявними джерелами доказів та не надала достатніх доказів вини підсудних. Зокрема, низка фактів - наприклад, стверджувана причетність пана Н.Л. до вчинення злочинів та грошові суми, нібито отримані заявником для вчинення вбивства,- не мали під собою якої-небудь доказової бази, окрім зізнавальних показань, які пан Н.Л. дав на початку і від яких згодом відмовився, посилаючись на те, що він давав їх під тиском. Отже, суд визнав такі докази недостовірними і, з огляду на відсутність будь-яких інших доказів, розтлумачив всі існуючі сумніви на користь захисту.

15. У день, коли суд виніс стосовно заявника виправдувальний вирок, заявника звільнили з-під варти, і невдовзі після цього він виїхав з країни і оселився в Узбекистані, оскільки, як стверджується, побоювався помсти з боку міліції. У невизначену дату зник пан Н.Л.

16. 9 червня 1997 року Донецький обласний суд оголосив заявника та пана Н.Л. у розшук. За твердженням заявника, йому про це не було відомо і він ніколи не переховувався. Він облаштувався, працював, одружився, мав дитину та отримав водійське посвідчення на своє ім'я.

17. 13 грудня 1997 року Верховний Суд задовольнив касаційне подання прокурора і повернув справу на новий розгляд до Донецького обласного суду.

18. У 2002 році, коли заявник звернувся в Україні до відповідних органів, щоб продовжити строк дії свого паспорта, його затримали і помістили під варту до розгляду справи судом.

19. Оскільки пана Н.Л. не знайшли, 9 грудня 2002 року апеляційний суд Донецької області (колишній Донецький обласний суд) запитав заявника, чи не заперечує він проти проведення розгляду справи без присутності пана Н.Л., на що заявник, представлений адвокатом, погодився. Під час розгляду справи сторона обвинувачення звернулася до суду з клопотанням про оголошення письмових показань пана Н.Л., проти чого сторона захисту не заперечила. Клопотання сторони обвинувачення було задоволено.

20. З жовтня 2003 року апеляційний суд Донецької області визнав достовірною версію подій, подану стороною обвинувачення у 1996 році, та визнав заявника винним у вчиненні вбивства з корисних мотивів та в незаконному володінні вогнепальною зброєю. Але суд звільнив його від відповідальності за незаконні операції з іноземною валютою, за які на той час вже не було кримінальної відповідальності.

21. Апеляційний суд Донецької області встановив, що вину заявника у вчиненні вбивства, обвинувачення в якому йому було пред'явлено, доводить, зокрема, таке:

- показання пані О.М., яка стверджувала, що в жовтні 1995 року вона звернулася з проханням до пана Н.Л. знайти людину, яка пригрозила б її чоловікові, і що вона дозволила йому заплатити такій людині певну суму з 1,5 мільярда карбованців, переданих йому на зберігання. Після того як вбивство її чоловіка було вчинено, пан Н.Л. порадив їй мовчати про це;

- показання А.Л. (матері заявника), яка повідомила що 12 листопада 1995 року її син купив рукавички, тенісні туфлі і спортивну сумку. 13 листопада 1995 року він сказав матері, що збирається пограти в теніс уранці, але потім змінив плани і виїхав з міста на два дні. 1500 доларів, які було вилучено під час обшуку в домі, належали всій сім'ї і були довгостроковим заощадженням;

- показання пані В.В. і пані О.О. про те, що 13 листопада 1995 року, приблизно о 6.30 ранку, вони почули кілька пострілів, після чого поблизу залізничного моста знайшли пораненого пана О.М., і що біля місця події вони не бачили якихось підозрілих осіб;

- показання пана М.Ф. про те, що 13 листопада 1995 року, приблизно о 6.30 ранку, він почув три постріли і десь через 20 секунд побачив чоловіка, який біг через міст. Але він не зміг описати цього чоловіка і відмовився робити припущення про те, що цим чоловіком міг бути заявник;

- показання пана А.Ф. про те, що 12 листопада 1995 року він підвіз заявника на машині свого батька до ринку, де заявник купив сумку, куртку, тенісні туфлі і рукавички. Після цього вони підвезли його ближче до місця, де заявник мав якісь справи і в якому наступного дня було вчинено вбивство. Заявник пішов до лісонасадження і був відсутній приблизно протягом 10-12 хвилин, після чого вони повернулися додому і погодилися, що наступного ранку пан А.Ф. підвезе заявника "на зустріч з шефом". Наступного дня вони під'їхали до зазначеного місця і пан А.Ф. зі своїм батьком чекали на заявника в машині. Заявник повернувся без куртки, дуже збуджений і повідомив, що натрапив на підозрілих осіб. По дорозі заявник викинув у вікно машини свої туфлі і рукавички. Аналогічні показання дав батько пана А.Ф.;

- письмові показання пані А.І., які вона давала під час досудового розслідування і в яких стверджувала, що 13 листопада 1995 року о 6 годині 15 хвилин ранку вона бачила на залізничному мосту чоловіка, який стояв, засунувши руки в кишені, і біля нього була велика темна сумка;

- висновок експерта стосовно куль, які влучили в пана О.М.; згідно з цим висновком виявлені кулі могли бути випущені з пістолета однієї з восьми іноземних моделей;

- висновок експерта про невиключення можливості здійснення пострілів з одного з таких пістолетів особою у рукавичках, подібних тим, які були на заявникові, як про це стверджував пан А.Ф. (водій);

- два судово-медичних висновки про обставини і причини смерті пана О.М., в яких описані його поранення і встановлено, що постріли було здійснено з різних дистанцій;

- показання особи, у підпорядкуванні якої був заявник і яка займалася обміном валюти, стосовно низького доходу заявника;

- документи, в яких були зафіксовані здійснені цією компанією операції з обміну валюти у відповідний час; ці документи свідчили про те, що ніхто не обмінював за одну операцію суму, яка перевищувала б 500 доларів США;

- висновок психіатричної експертизи стосовно заявника згідно з яким він не страждав на психічний розлад і був у змозі відповідати за свої вчинки.

22. Текст вироку не містив яких-небудь посилань на зізнавальні показання пана Н.Л. або твердження заявника про те, що їх було надано під тиском.

23. Посилаючись на викладені вище докази, суд у підсумку зазначив:

"Оцінивши докази у справі, суд вважає встановленим, що підсудний Луценко С.М. своїми умисними діями вчинив умисне вбивство з корисливих мотивів, і кваліфікує його дії за пунктом "а" статті 93 КК України. Його ж умисні дії, виражені в придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів до неї без відповідного на те дозволу, що було повністю підтверджено, кваліфіковані за частиною першою статті 222 КК України..."

24. Заявник оскаржив це рішення в касаційному порядку. Він стверджував, зокрема, недостатність доказів, на яких мав би ґрунтуватися обвинувальний вирок, і те, що суд фактично визнав вирішальними попередні показання пана Н.Л., які той давав без присутності адвоката під час допиту його як свідка і без дотримання права не свідчити проти самого себе та від яких пан Н.Л. згодом відмовився як від показань, які давалися під тиском. Він доводив, що без посилання на ці показання всі інші докази були недостатніми для того, щоб встановити факти - зокрема, стосовно володіння зброєю та здійснення оплати за вбивство.

25. Адвокат заявника подав окрему касаційну скаргу, в якій підтримав твердження заявника про недостатність обвинувальних доказів. Він зазначав, зокрема, що не було взагалі яких-небудь доказів того, що заявник коли-небудь мав пістолет і тим паче стріляв з нього або що 12 000 доларів, які нібито було передано заявникові, коли-небудь існували і тим паче що їх справді було, як стверджувалося, передано йому; при цьому він доводив, що неможливо було точно встановити, де був заявник у момент, коли було поранено пана О.М.

26. 11 березня 2004 року Верховний Суд залишив судове рішення від 3 жовтня 2003 року без змін. В його рішенні докази, на яких ґрунтувався обвинувальний вирок, а також посилання на показання пана Н.Л. узагальнено таким чином:

"У судовому засіданні досліджувалися показання [пана Н.Л.] на досудовому слідстві, в яких він підтвердив показання [пані О.М.] і визнав, що після розмови з [пані М.О.] він про це розповів [заявнику], і той сказав, що на підготовку до вбивства треба 2 тис. доларів США та 10 тис. доларів США за вчинене вбивство. Він передав [заявнику] 2 тис. доларів, той показував йому пістолет, який він придбав. Після вбивства [пана О.М.] 15 листопада 1995 року він передав [заявникові] 10 тис. доларів США, той йому розповів, що пістолет, куртку, рукавички і чоботи він викинув.

Доводи [заявника] про те, що [пан Н.Л.] обмовив його і себе під фізичним впливом з боку працівників міліції, також перевірялися і не знайшли підтвердження..."

27. Підсумовуючи свою аргументацію, Верховний Суд зазначив:

"Таким чином, судом досліджені всі обставини справи. Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що [заявник] умисно вбив [пана О.М.] з корисних мотивів, і правильно кваліфікував його дії пунктом "а" статті 93 КК України 1960 року".

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Кримінальний Кодекс 1960 року (частково втратив чинність у зв'язку із вступом в дію Кримінального кодексу 2001 року)

28. Пункт "а" статті 93 (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах) визначає "вбивство з корисних мотивів" як злочин, який карається ув'язненням на строк чи до довічного позбавлення волі та конфіскацією майна.

29. Стаття 94 (умисне вбивство) визначає його як "вбивство", вчинене без вказаних у статті 93 цього Кодексу ознак, яке карається позбавленням волі на строк до п'ятнадцяти років.

30. Стаття 179 (відмова свідка від дачі показань або експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків) визначає відмову свідка від дачі показань як злочин, який карається виправними роботами або штрафом.

2. Кримінально-процесуальний кодекс

31. Згідно зі статтею 43 (обвинувачений і його права) та статтею 43-1 (підозрюваний) Кодексу підозрюваний та обвинувачений мають право відмовитися давати показання та право порадитися зі своїм захисником до першого свого допиту.

32. Статті 70 (обов'язки свідка) та 71 (обов'язок свідка) не передбачають таких гарантій. 13 червня 2000 року Кодекс було доповнено статтею 69-1 (права свідка), яка дозволила свідкам відмовлятися від дачі показань проти самих себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів.

I. РАМКИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

33. Суд зазначає, що в серпні 2007 року після направлення справи Уряду заявник додатково поскаржився, посилаючись на статтю 3 Конвенції, на умови тримання його під вартою в період з 2002 до 2004 року в очікуванні на судовий розгляд.