Це рішення стане остаточним відповідно до обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чепижна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (Rait Maruste),

п. К.Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. В.Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Р.Ягер (Renate Jaeger),

п. М.Віллігер (Mark Villiger),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 18 листопада 2008 року, виносить таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу порушено за заявою (N 22581/04), поданою проти України до Суду 29 травня 2004 року громадянкою України пані Зінаїдою Іванівною Чепижною (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. Заявницю представляв п. Вітченко.

4. 6 вересня 2007 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1918 році та проживає у місті Вишгороді Київської області, Україна.

6. У 1994 році заявниця, яка була прописана у Донецьку на той час, переїхала до Києва. Вона видала пану Р. довіреність на обмін її квартири в Донецьку на квартиру в Києві.

7. Пан Р. продав її квартиру пану П., а останній продав її пані Л. Як стверджувала заявниця, вона не отримала за це кошти.

A. Перший етап провадження

8. У лютому 1995 року пані Л. звернулася до Ворошилівського районного суду міста Донецька (далі - Ворошилівський суд) з позовом, стверджуючи, що заявниця втратила право на проживання у цій квартирі.

9. 22 лютого 1995 року Ворошилівський суд виніс рішення на користь пані Л.

10. 30 жовтня 1995 року колегія суддів обласного суду Донецької області на підставі протесту, поданого головою цього самого суду, скасувала рішення від 22 лютого 1995 року та передала справу на новий розгляд.

11. 23 червня 2000 року Ворошилівський суд передав скарги пані Л. на розгляд до Калінінського районного суду міста Донецька.

B. Другий етап провадження

12. У той же час, у лютому 1995 року, заявниця звернулася до Ворошилівського суду з позовною заявою до пана Р., пані П., пані Л., пана К. та пана Б., останні два діяли як агенти з нерухомості пані П., та вимагала розірвання договору продажу квартири та виселення пані Л. з неї. Вона також вимагала своє майно, яке, як вона стверджувала, залишилося у квартирі.

13. Ворошилівський суд тричі розглядав справу та виніс три рішення - від 26 липня 1995 року, 5 листопада 1996 року та 10 листопада 1999 року, які потім були скасовані ухвалами Донецького обласного суду від 17 серпня 1995 року, 17 квітня 1997 року та 30 березня 2000 року відповідно.

14. 26 червня 2000 року справу було передано на новий розгляд до Калінінського районного суду м. Донецька.

C. Об'єднане провадження

15. У липні 2000 року Калінінський районний суд м. Донецька вирішив розглядати вимоги заявниці та пані Л. разом.

16. 29 жовтня 2001 року суд виніс рішення на користь відповідача.

17. З 10 грудня 2001 року до 18 жовтня 2002 року заявниця подала до Калінінського районного суду м. Донецька та Донецького обласного суду декілька клопотань про прийняття до розгляду апеляційної скарги на рішення Калінінського районного суду м. Донецька. Клопотання були відхилені, оскільки заявниця не дотрималася процесуальних строків для апеляційного оскарження. У цей період не було проведено жодного засідання.

18. 10 жовтня 2002 року заявниця звернулася до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення від 29 жовтня 2001 року.

19. 18 жовтня 2002 року Калінінський районний суд м. Донецька відмовив у задоволенні клопотання заявниці про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення.

20. Заявниця подала апеляційну скаргу на ухвалу від 18 жовтня 2002 року. 15 травня 2003 року апеляційний суд Донецької області скасував цю ухвалу.

21. 17 червня 2003 року Калінінський районний суд м. Донецька задовольнив клопотання заявниці про поновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення від 29 жовтня 2001 року.

22. 5 серпня 2003 року апеляційний суд Донецької області залишив без змін рішення від 29 жовтня 2001 року.

23. 19 листопада 2003 року Верховний Суд України своєю ухвалою відмовив у задоволенні касаційної скарги заявниці. 1 грудня 2003 року вказану ухвалу Верховного Суду України було надіслано заявниці.

24. У ході провадження п'ять слухань було відкладено через відсутність заявниці, двадцять два - через відсутність відповідачів та одне - через відсутність обох сторін.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження у її справі не відповідала вимозі "розумного строку", що міститься у п. 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

26. Уряд стверджував, що заявниця не дотрималася правила шестимісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 35 Конвенції.

27. Суд нагадує, що правило дотримання шестимісячного строку є дотриманим, коли заяву було подано не пізніше ніж через шість місяців після того, як заявник дізнався про остаточне рішення у розумінні пункту 1 статті 35 Конвенції.

28. У цій справі, як вбачається із інформації, наданої заявницею, остаточне рішення Верховного Суду України від 19 листопада 2003 року було надіслано заявниці 1 грудня 2003 року. Заява була подана до Суду заявницею 29 травня 2004 року. З огляду на ці висновки, Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.

29. Суд також зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно ця заява має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

1. Період, який має розглядатися

30. Уряд стверджував, що період, який має бути розглянуто, починається тільки з 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право на звернення до Суду. Таким чином, скарги заявниці щодо подій, які відбувалися до цієї дати, мають бути відхилені як несумісні з принципом ratione temporis.

31. Заявниця не надала коментарів з цього приводу.