Це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Стаднюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та п. Стефен Філліпс (Stephen Phillips), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 4 листопада 2008 року,

виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 30922/05), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Стаднюк Оленою Яківною (далі - заявниця) 9 серпня 2005 року.

2. Заявниця була представлена п. М.Стаднюком, адвокатом, що практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 11 жовтня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до положень пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1931 році та проживає у м. Андрушівка Житомирської області, Україна.

5. Рішенням Андрушівського районного суду від 8 грудня 2000 року було зобов'язано стягнути з пана Я. на користь заявниці 700 грн компенсації за спричинену їй паном Я. матеріальну та моральну шкоду. Це рішення набрало законної сили, відкрито виконавче провадження. Подальша інформація з приводу виконання цього рішення відсутня.

6. У лютому 2002 року заявниця подала позов до Богунського районного суду м. Житомира, оскаржуючи бездіяльність відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції у ході виконання рішення від 8 грудня 2000 року та вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якої вона зазнала в результаті невиконання.

7. 17 квітня 2003 року Богунський районний суд частково задовольнив позов заявниці та зобов'язав відповідача сплатити їй 450,39 грн (1). Заявниця не оскаржила дане рішення.

8. 21 листопада 2003 року відділом державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції м. Житомира було відкрито виконавче провадження. Згодом виконавчий лист був переданий на виконання до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Житомирської області.

9. У ході виконавчого провадження відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Житомирської області звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з клопотанням про заміну боржника за рішенням від 17 квітня 2003 року з відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції м. Житомира на територіальне управління Державного казначейства України. 28 жовтня 2004 року суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Заявниця не була присутня на цьому засіданні.

10. 21 травня 2004 року Державним казначейством України у відповідь на запит заявниці було повідомлено, що у 2004 році Державним бюджетом України не передбачено коштів на виплату компенсацій за шкоду, завдану працівниками державної виконавчої служби.

11. В період з липня 2004 року до квітня 2006 року відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Житомирської області декілька разів зупинялось та відновлювалось виконавче провадження з виконання рішення суду від 17 квітня 2003 року. Постановою від 18 квітня 2006 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Житомирської області у зв'язку з ліквідацією боржника було закінчено виконавче провадження за рішенням від 17 квітня 2003 року. Очевидно, заявниця не оскаржувала цю постанову.

12. Рішення від 17 квітня 2003 року залишається невиконаним.

II. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

14. Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість провадження за позовом до державної виконавчої служби та за статтею 1 Першого протоколу на тривале невиконання рішення суду від 17 квітня 2003 року. У відповідних частинах вказані положення передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

15. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала всі національні засоби юридичного захисту, оскільки вона не оскаржила постанову відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Житомирської області від 18 квітня 2006 року. Уряд також наполягав, що заявниця не проявила належну сумлінність під час провадження в Богунському районному суді за клопотанням Богунського відділу державної виконавчої служби про заміну сторони виконавчого провадження з відділу державної виконавчої служби Богунського районного управління юстиції м. Житомира на територіальне управління Державного казначейства України (див. пункт 9). Стосовно цього Уряд доводив, що заявниця більше не зацікавлена у виконанні рішення.

16. Заявниця оскаржила ці зауваження.