Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лісовол проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Valodymyr Butkevych),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska) судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 2 вересня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 22343/04), поданою до Суду 11 червня 2004 року громадянином України п. Володимиром Миколайовичем Лісоволом (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції. Відповідно до п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті справи та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1952 році та проживає у м. Черкасах.

5. 29 січня 2003 року Печерським районним судом м. Києва було винесено рішення, яким Державну податкову адміністрацію зобов'язано відшкодувати заявнику шкоду. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2003 р. суму відшкодування було змінено на 1073,33 грн (1) та визначено, що відповідна виплата здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

(1) Приблизно 144 євро.

6. Заявник, Державна податкова адміністрація та Державне казначейство оскаржили це рішення.

7. Рішенням від 3 серпня 2003 року Верховним Судом було відмовлено в задоволенні касаційної скарги Державного казначейства, оскільки суд не встановив неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

8. 1 грудня 2003 року Верховний Суд, розглянувши касаційні скарги заявника та Державної податкової адміністрації, відмовив у їх задоволенні, оскільки не встановив неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

9. За позовами заявника 1 серпня, 30 жовтня і 25 листопада 2003 року, 25 лютого 2004 року Голосіївським районним судом, а також 13 вересня 2004 року Печерським районним судом м. Києва було визнано неправомірними дії державного виконавця щодо виконання рішення, винесеного на користь заявника.

10. 6 серпня 2003 року державною виконавчою службою було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

11. Двома листами від 10 вересня 2003 року і 9 січня 2004 року відповідно заступник Голови Державного казначейства повідомив заявника про те, що Державним бюджетом на 2003 рік не передбачено видатки на відшкодування шкоди, заподіяної органами Державної податкової адміністрації.

12. Відповідно до твердження Уряду після 13 вересня 2004 року заявник не подавав виконавчого листа щодо виконання рішення суду від 29 січня 2003 року для відновлення виконавчого провадження.

13. Відповідно до ухвали Печерського районного суду від 25 липня 2005 року скаргу заявника на дії державного виконавця було повернуто заявнику в зв'язку з недотриманням ним вимог до подання відповідних скарг. Після того, як відповідна скарга двічі розглядалась в апеляційній інстанції, 22 березня 2006 року апеляційним судом м. Києва було скасовано ухвалу від 25 липня 2005 року.

14. 26 серпня 2005 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у справі. 5 жовтня 2005 року Печерським районним судом було винесено ухвалу, відповідно до якої заявнику було відмовлено в задоволенні його скарги щодо скасування відповідної постанови. Суд дійшов висновку, що закінчення виконавчого провадження було законним, оскільки виконавчий лист було передано до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції.

15. Ухвалою від 24 листопада 2005 року апеляційним судом м. Києва було скасовано відповідну ухвалу, повернуто справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з тим, що справа була розглянута в суді першої інстанції за відсутності заявника. Суд відхилив вимогу заявника щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Після неодноразового перегляду різними судовими інстанціями 18 січня 2006 року Печерський районний суд задовольнив скаргу заявника та скасував постанову державного виконавця від 26 серпня 2005 року.

16. 22 лютого 2006 року Печерським районним судом було скасовано постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 23 грудня 2005 року про повернення виконавчого документа.

17. 29 червня 2006 року Печерський районний суд зобов'язав державного виконавця виконати рішення від 29 січня 2003 року, винесене на користь заявника.

18. Станом на цей час Суду не було надано жодної інформації щодо виконання рішення.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник стверджує, що невиконання судового рішення, винесеного на його користь, порушує його право за п. 1 статті 6 Конвенції. Він також стверджує про порушення його права, гарантованого статтею 13 Конвенції, у зв'язку з відсутністю ефективного засобу захисту його права на виконання рішення, винесеного на його користь. Ці положення передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на розгляд його справи (...) упродовж розумного строку (...) судом, (...) який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в (...) Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

20. Уряд стверджує, що заявник не може вважатися жертвою порушення його прав. Він зазначає, що рішення від 29 січня 2003 року не виконувалось з вини заявника, оскільки після 13 вересня 2004 року виконавчий лист заявником до виконання не пред'являвся.

21. У відповідь заявник надав листа заступника голови Печерського районного суду від 22 червня 2005 року, в якому зазначалось, що в результаті перевірки було встановлено, що з вини працівників канцелярії заявнику не було надано виконавчого листа. Лише 10 червня 2005 року працівники канцелярії надіслали відповідний виконавчий лист для виконання.

22. Однак Суд нагадує, що заявник, на користь якого винесено остаточне судове рішення проти державного органу, на виконання якого видано виконавчого листа, звільнений від обов'язку ініціювати будь-яку процедуру з метою виконання рішення (див. "Васильєв проти України" (Vassiliev c. Ukraine), N 10232/02, п. 30, 13 липня 2006 року).

23. Таким чином, Суд відхиляє зауваження Уряду та оголошує скарги заявника за п. 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції прийнятними.