Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Устімова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Райт Маруст (Rait Maruste),

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 2 вересня 2008 року, постановляють таке рішення, що було прийнято того дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 24335/03), поданою до Суду 2 липня 2003 року громадянкою України пані Ніною Никифорірною Устімовою (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 29 листопада 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції, а також, статтею 1 Першого протоколу. Згідно з пунктом 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті справи та її прийнятності одночасно.

4. Заявниця народилася в 1953 році та мешкає в м. Олександрія, Кіровоградська область.

5. В 1999 році заявниця звернулась до суду із позовом до колишнього роботодавця, транспортного підприємства АТР-13506, 26,1% акцій якого належали державі, вимагаючи погашення заборгованості із заробітної плати.

6. Рішенням від 20 січня 2000 року Олександрійський міський суд задовольнив позов заявниці, присудивши сплатити їй 2244,21 грн (1). Це рішення частково виконане.

(1) Приблизно 397,11 євро.

7. В червні 2001 року заявниця подала до суду позов до відділу державної виконавчої служби Олександрійського управління Міністерства юстиції України, вимагаючи відшкодування останнім матеріальної та моральної шкоди, спричиненої бездіяльністю останнього. Рішенням від 1 липня 2002 року Олександрійський міський суд відмовив у задоволенні позову заявниці. Ухвалами від 22 січня 2003 року та 14 жовтня 2005 року апеляційний суд Кіровоградської області та Верховний Суд відповідно залишили це рішення без змін.

8. В серпні 2002 року заявниця звернулася до суду із новим позовом до транспортного підприємства АТП-13506, вимагаючи компенсації матеріальної та моральної шкоди, завданої за період затримки у виплатах. Рішенням від 2 жовтня 2003 року Олександрійський міський суд відмовив заявниці у задоволенні позову, встановивши, що є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами про той же предмет рішення Олександрійського міського суду від 20.01.2000. Це рішення залишено без змін ухвалами від 17 лютого 2004 року та 8 квітня 2005 року апеляційного суду Кіровоградської області та Верховного Суду України відповідно.

9. Листом від 8 вересня 2003 року заступник прокурора прокуратури м. Олександрії повідомив заявницю, що виконавче провадження закінчено через відсутність у боржника коштів на банківських рахунках та з огляду на неможливість продати на аукціоні майно боржника з метою погашення заборгованості на підставі Закону України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким встановлено заборону на продаж майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі.

10. Рішення, винесене на користь заявниці, виконане двома платіжними дорученнями від 3 та 10 вересня 2004 року.

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

11. Заявниця стверджує, що невиконання рішення, винесеного на її користь, порушує її права, передбачені пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу, які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

12. Суд констатує, що ці скарги не є явно необґрунтованими в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарг неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.

B. Щодо суті

13. Уряд посилається на фінансові труднощі державного підприємства, про яке йдеться, та наполягає на тому факті, що розпочато процедуру санації та що вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості в залежності від поповнення коштів на рахунку підприємства-боржника. Уряд стверджує, що надмірна тривалість виконання була зумовлена необхідністю дотримати належний баланс між інтересами різних осіб.