Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Карпенко та Марков проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Райт Маруст (Rait Maruste),

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 серпня 2008 року, постановляють таке рішення, що було прийнято того дня:

1. Справа порушена проти України за заявами (N 1351/06 та N 2433/06), поданими до суду 16 грудня 2005 року громадянами України п. Олексієм Єфимовичем Карпенком та п. Валерієм Анатолійовичем Марковим (далі - заявники) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 18 грудня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, а також статті 1 Першого протоколу. Згідно з пунктом 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті справи та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники народилися в 1935 році та в 1964 році відповідно та мешкають в м. Горлівка.

5. Двома рішеннями від 27 грудня 2004 року Калінінський районний суд м. Горлівки Донецької області зобов'язав колишнього роботодавця заявників, державне підприємство ВАТ Горлівський завод "Реммаш" сплатити заявникам відповідно 10 289,20 грн (1) та 9602,79 грн (2) заборгованості із заробітної плати.

(1) Приблизно 1466,64 євро.

(2) Приблизно 1368,98 євро.

6. 8 лютого 2005 року Калінінським відділом державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції (далі - державна виконавча служба) відкрито виконавче провадження за рішенням, винесеним на користь п. Карпенка.

7. 22 лютого 2005 року державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження з виконання рішення, винесеного на користь п. Маркова.

8. Постановою від 13 липня 2005 року державна виконавча служба закінчила два вищезазначених виконавчих провадження.

9. Двома рішеннями від 19 та 26 серпня 2005 року відповідно Калінінський районний суд м. Горлівки Донецької області скасував постанову від 13 липня 2005 року щодо обох заявників та зобов'язав відновити виконавче провадження.

10. 30 вересня та 10 жовтня 2005 року державна виконавча служба відновила виконавче провадження за рішеннями, винесеними на користь заявників.

11. 24 жовтня та 21 грудня 2005 року відповідно заявники звернулись з судовим позовом до державної виконавчої служби щодо відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішень від 27 грудня 2004 року, винесених на їх користь.

12. 7 грудня 2005 року та 25 січня 2006 року суд ухвалив вважати неподаними позовні заяви заявників через недотримання передбачених законом вимог щодо подання позовної заяви. Заявники не оскаржували ці ухвали.

13. Пан Карпенко подав нову позовну заяву, цього разу дотримавшись вимог щодо подання заяви. Постановою від 12 квітня 2006 року Калінінський районний суд м. Горлівки відмовив п. Карпенку в задоволенні позову, оскільки не визнав незаконною бездіяльність державної виконавчої служби. Суд встановив, що невиконання було зумовлено тим, що щодо підприємства було порушено справу про банкрутство та за ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2002 року розпочато ліквідаційну процедуру. Ухвалою від 6 липня 2006 року апеляційний суд Донецької області залишив без задоволення апеляційну скаргу п. Карпенка. Заявник не оскаржував ці процесуальні документи.

14. 7 листопада та 1 жовтня 2007 року державною виконавчою службою заявникам сплачено заборгованість в розмірі 4663,55 грн (1) та 5581,32 грн (2).

(1) Приблизно 649 євро.

(2) Приблизно 796,45 євро.

15. Рішення, винесені на користь заявників, залишаються частково невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідне національне законодавство викладено в рішенні "Ромашов проти україни" (Romashov v. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

17. Відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду Суд об'єднує заяви з огляду на спільне фактичне та юридичне підґрунтя.

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

18.Заявники стверджують, що невиконання рішень, винесених на їх користь, призводить до порушення їх прав, передбачених пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу