Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Федоров проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. Райт Маруст (R.Maruste),

п. Карел Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (V.Butkevych),

пані Ренате Ягер (R.Jaeger),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (M.Lazarova Trajkovska),

пані Здравка Калайджиєва (Z.Kalaydjieva), судді,

та пані Клаудія Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 червня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 23906/05), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Кронідом Івановичем Федоровим (далі - заявник) 18 червня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 7 вересня 2005 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1930 році та проживає у м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна.

5. У невизначену дату заявник звернувся до міського суду м. Жовті Води Дніпропетровської області з трьома окремими позовами до свого роботодавця, державного підприємства "Жовтоводське управління будівництва", щодо компенсації заборгованості із заробітної плати та інших виплат.

6. Рішеннями від 13 грудня 2000 року та 31 липня 2001 року суд задовольнив позовні вимоги заявника та присудив йому загалом 4694,11 (1) гривень. 12 березня 2002 року суд відмовив у прийнятті третього позову заявника в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

(1) Станом на день винесення рішення приблизно 1003,54 євро.

7. У 2001 році державною виконавчою службою м. Жовті Води винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

8. Заявник отримав 2142 гривень, решта присудженої до сплати суми залишається несплаченою.

9. 5 жовтня 2004 року наказом Міністерства палива та енергетики України боржника було ліквідовано, а виконавчі документи передано до ліквідаційної комісії.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, пп. 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. МЕЖІ СПРАВИ

11. Суд зауважує, що після надіслання заяви Уряду-відповідачеві та у відповідь на зауваження Уряду щодо суті заяви заявник подав скаргу за статтею 13 Конвенції, стверджуючи, що він не мав засобів юридичного захисту щодо тривалого невиконання рішень суду від 13 грудня 2000 року та 31 липня 2001 року.

12. На думку Суду, нова скарга не є уточненням первинної скарги заявника до Суду щодо тривалого невиконання даних рішень. Тому Суд вважає недоцільним зараз розглядати вказані питання окремо в контексті цієї заяви (див. "Пирянік проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).

II. ТРИВАЛЕ НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ, ВИНЕСЕНИХ НА КОРИСТЬ ЗАЯВНИКА

13. У своєму первинному зверненні заявник скаржився за статтею 17 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу на тривале невиконання рішень від 13 грудня 2000 року та 31 липня 2001 року і на те, що він не мав змоги отримати від державного підприємства заборгованість за рішеннями суду, яка досі йому належить. Пізніше він також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

14. Суд розгляне скаргу заявника щодо тривалого невиконання рішень за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."