Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ващенко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),

пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs. C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 червня 2008 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 26864/03), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Віктором Олексійовичем Ващенком (далі - заявник) 11 червня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим та заступником Міністра юстиції пані Валерією Лутковською.

3. 10 січня 2007 року Суд вирішив направити Уряду скарги щодо тривалості цивільного та кримінального провадження та відсутності ефективних засобів юридичного захисту щодо тривалості цивільного провадження. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1953 році та проживає у м. Мелітополі.

А. Цивільне провадження

5. У вересні 1994 року заявнику, звільненому з військової частини як офіцеру запасу було надано в піднайм дві квартири у новозбудованому будинку, будівництво якого фінансувалось органами місцевого самоврядування та частково його колишнім роботодавцем - військовою частиною.

6. 17 жовтня 1995 року заявник звернувся зі скаргою до Мелітопольського міського суду Запорізької області, стверджуючи, що надані йому квартири знаходились у непридатному для життя стані та що він відремонтував їх за власні кошти і тому має право на матеріальне та моральне відшкодування. В ході провадження близько 20 разів заявник змінював суму свого позову. Військова частина А-0325, виконавчий комітет Мелітопольської міської ради, акціонерне товариство "Мелітопольбуд" та виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне об'єднання були викликані до суду як відповідачі по цій справі. Пізніше військову частину було замінено на Міністерство оборони України.

7. 28 травня 1997 року Мелітопольський міський суд виніс ухвалу про призначення судово-технічної експертизи зазначених квартир. У період з травня 1997 року до травня 1998 року в зв'язку з триваючою експертизою судові засідання не призначались.

8. 16 березня 1999 року суд відхилив позов заявника. Зокрема, суд зазначив, що заявник не довів, що дані квартири мали недоліки, які зумовили непридатний для життя стан квартир. Крім того, знаючи про стан цих квартир до вселення, заявник не скористався нагодою витребувати інше житло. Більше того, заявник належним чином документально не оформляв недоліки, які він виправив, та витрати, яких він зазнав.

9. 29 квітня 1999 року Запорізький обласний суд (1) скасував це рішення та направив справу на новий розгляд, встановивши, що суд не в повній мірі вивчив обставини справи.

(1) 3 липня 2001 року - апеляційний суд Запорізької області.

10. 27 березня 2002 року Мелітопольський міський суд виніс ухвалу про призначення судово-медичної експертизи, в зв'язку з твердженнями заявника про погіршення стану здоров'я членів його сім'ї через проживання в цих квартирах.

11. 17 лютого 2003 року Мелітопольський міський суд відмовив у задоволенні позову заявника з тих самих підстав, що були викладені в рішенні від 16 березня 1999 року. Крім того, суд встановив, що цей позов був поданий з пропущенням строку позовної давності.

12. У період з жовтня 1995 року до лютого 2003 року Мелітопольський міський суд призначив всього 50 судових засідань, 40 з яких було призначено після вересня 1997 року, тобто дати, коли Конвенція набрала чинності для України. Близько 15 судових засідань було відкладено через неявку одного або більше відповідачів або за клопотаннями відповідачів про відкладення розгляду справи. Приблизно 5 судових засідань було відкладено для того, щоб суд та відповідачі мали можливість ознайомитись зі змінами до позовних вимог заявника. 3 судові засідання було відкладено за клопотанням заявника. 7 разів суд ініціював відкладення розгляду справи з різних причин. Більшість судових засідань було призначено з інтервалом від декількох днів до двох місяців. У чотирьох випадках перерва між судовими засіданнями становила від чотирьох до шести місяців.

13. 22 травня 2003 року апеляційний суд залишив без змін рішення від 17 лютого 2003 року. В червні 2003 року заявник подав касаційну скаргу.

14. 1 вересня 2004 року Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги.

В. Кримінальне провадження

15. 24 липня 2001 року Мелітопольський районний відділ УМВС України в Запорізькій області передав до Мелітопольського міського суду справу про вчинення адміністративного правопорушення заявником. Зокрема, було встановлено, що 18 червня 2001 року біля полудня заявник та пан В.С. відвідали пана Е.Ш., голову Мелітопольського районного суду Запорізької області, для обговорення цивільної справи пана В.С. Заявник почав сперечатись з паном Е.Ш. та відмовився залишити його кабінет, коли той попросив його це зробити. Коли пан Е.Ш. вийшов в коридор, заявник прослідував за ним, не припиняючи говорити про непрофесіоналізм та нечесність працівників суду. Декілька інших суддів та персонал суду, почувши шум, вийшли до коридору, щоб заспокоїти заявника. Працівники викликали міліцію, але заявник залишив приміщення суду до їх приїзду. Цей інцидент тривав близько півтори години.

16. 16 серпня 2001 року Мелітопольський міський суд встановив, що поведінку заявника може бути кваліфіковано як хуліганство за Кримінальним кодексом 1960 року, що діяв на момент вчинення правопорушення. Суд закрив адміністративне провадження та направив справу прокурору м. Мелітополя для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

17. 1 вересня 2001 року набрав чинності новий Кримінальний кодекс.

18. 30 жовтня 2001 року порушено кримінальну справу за обвинуваченням у хуліганстві за старим Кримінальним кодексом.

19. 28 листопада 2001 року слідчий закрив кримінальну справу через відсутність складу злочину в діях заявника.

20. 23 грудня 2001 року старший слідчий скасував цю постанову та передав справу іншому слідчому.

21. 18 квітня 2002 року новий слідчий змінив обвинувачення з хуліганства на образу судді за старим Кримінальним кодексом. Зокрема, він зауважив, що обвинувачення в хуліганстві передбачає порушення громадського порядку, в той час як у справі, яка розглядається, не було доказів того, що інцидент, який стався біля полудня, власне порушив діяльність суду. В ту саму дату слідчий закрив справу з огляду на те, що після прийняття нового Кримінального кодексу образа судді вже не була кримінальним правопорушенням.

22. 21 серпня 2002 року прокуратура скасувала це рішення та відновила провадження. Справу було передано іншому слідчому.

23. 25 листопада 2002 року новий слідчий закрив справу, по суті, з тих самих підстав, що вказані вище.

24. 16 жовтня 2003 року прокуратура скасувала цю постанову та відновила провадження у справі.

25. 31 жовтня 2003 року слідчий змінив обвинувачення на хуліганство за новим кодексом.

26. 5 листопада 2003 року щодо заявника обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Пізніше справу було передано до Мелітопольського міського суду.

27. 19 квітня 2004 року Мелітопольський міський суд повернув справу на додаткове розслідування. Зокрема, суд встановив, що матеріали справи не містили достатньо інформації стосовно того, чи став інцидент причиною порушення діяльності Мелітопольського районного суду.

28. 30 червня 2004 року обласний суд залишив цю постанову без змін. Цю справу було передано новому слідчому.

29. 27 квітня 2005 року слідчий, не виявивши доказів того, що діяльність суду дійсно було порушено поведінкою заявника, змінив обвинувачення на образу судді за Кримінальним кодексом 1960 року та закрив справу з огляду на декриміналізацію даного правопорушення.

30. 20 червня 2006 року старший слідчий виніс постанову про відновлення провадження.

31. 20 жовтня 2006 року слідчий закрив справу через відсутність будь-якої ознаки злочину у поведінці заявника.

32. 7 листопада 2006 року прокуратура скасувала цю постанову.

33. 4 грудня 2006 року слідчий передав справу до Мелітопольського міського суду для вирішення питання про звільнення заявника від кримінальної відповідальності у зв'язку із декриміналізацією порушення.

34. 18 січня 2007 року Мелітопольський міський суд відмовив у задоволенні подання. Зокрема, суд зазначив, що кримінальну справу щодо заявника порушено після набрання чинності новим Кримінальним кодексом, тому заявнику не могло бути пред'явлено обвинувачення за старим кодексом. Суд повернув справу органам досудового слідства для заміни формулювання обвинувачення. Крім того, суд вирішив, що заявник має залишитись під підпискою про невиїзд.

35. 12 березня 2007 року Обласний суд залишив цю постанову без змін.

36. До вересня 2007 року остаточне рішення у справі заявника ухвалено не було.

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

A. Стверджувані порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості провадження та щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту

37. Заявник скаржився, що тривалість цивільного та кримінального проваджень була несумісною із вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції. Він також скаржився на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарги на тривалість цивільного провадження. Відповідні положення передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".