Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Лесіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Ренате Ягер (Renate Jaeger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 травня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 9510/03), поданою до Суду 9 березня 2003 року громадянкою України пані Людмилою Василівною Лесіною (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 15 грудня 2005 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1935 році та проживає у м. Рішон Ле Зіон, Ізраїль.

A. Припинення виплати пенсії

5. До переїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю в грудні 1997 року заявниця отримувала пенсію за віком. Заявниці до від'їзду виплатили, за її заявою, пенсію наперед за шість місяців, після чого такі виплати було припинено у відповідності зі статтею 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

6. У січні 1999 року заявниця та її чоловік написали лист до Пенсійного фонду України з проханням поновити їм виплату пенсії. Листом від 15 березня 1999 року Пенсійний фонд повідомив їх, що відповідно до статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсію за віком не виплачують громадянам, які переїжджають на постійне місце проживання за кордон, та зазначив, що немає законних підстав для поновлення виплати їх пенсій.

7. 13 серпня 2001 року заявниця звернулася до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд) з позовною заявою до Пенсійного фонду. Ця заява була передана до Київського районного суду м. Одеси, в межах територіальної юрисдикції якого проживала заявниця до її еміграції.

8. 25 лютого 2004 року, встановивши, що Пенсійний фонд діяв відповідно до закону, вказаний суд відмовив заявниці в задоволенні її позову.

9. 13 вересня 2006 року апеляційний суд Одеської області залишив рішення суду першої інстанції без змін. Заявниця подала касаційну скаргу до Верховного Суду України.

10. 16 листопада 2006 року Верховний Суд України направив касаційну скаргу заявниці до Вищого адміністративного суду для вирішення питання про її прийняття. Провадження триває до цього часу.

B. Індексація грошових вкладів

11. У заявниці був відкритий рахунок у ВАТ "Державний ощадний банк України" (далі - Ощадбанк). На початку 1990-х років її грошові вклади в карбованцях значно знецінились внаслідок гіперінфляції.

12. У 1996 році органами державної влади було запроваджено грошову реформу з метою зміни колишньої грошової одиниці - карбованця - на нову - українську гривню, за обмінним курсом 100 000 карбованців за 1 гривню.

13. 21 листопада 1996 року українським парламентом було прийнято Закон "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (Закон N 537/96). Відповідно до статті 3 цього Закону заощадження заявниці були індексовані у співвідношенні 1 карбованець до 1,05 гривні. Відповідно до статті 7 заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу та інших обставин. Щороку Уряд ухвалює акти щодо проведення компенсаційних виплат відповідним категоріям вкладників у наступному році.

14. У квітні 2000 року заявниця звернулася до Ощадбанку з вимогою виплатити їй проіндексовані заощадження в повному обсязі. 31 травня 2000 року Банк зазначив, що відповідно до законодавства виплата проіндексованих заощаджень проводиться поетапно згідно з встановленою процедурою.

15. 20 вересня 2001 року заявниця звернулася до Печерського суду з позовом до Ощадбанку, вимагаючи виплатити їй проіндексовані заощадження в повному обсязі.

16. 22 січня 2002 року Печерський суд відмовив заявниці у задоволенні позову.

17. 24 квітня 2002 року він направив своє рішення від 22 січня 2002 року до суду в Ізраїлі для офіційного вручення заявниці, що, видається, зроблено не було.

18. Відповідно до тверджень заявниці 24 грудня 2001 року та 10 січня 2002 року вона надіслала листи до апеляційного суду м. Києва та до Верховного Суду, вимагаючи надання інформації щодо результатів розгляду її справи. У серпні 2002 року Верховний Суд отримав листа та звернувся до Печерського суду з проханням повідомити заявницю про наслідки розгляду справи.

19. Заявниця стверджує, що вона отримала копію рішення Печерського суду тільки у січні 2004 року і оскаржила його до апеляційного суду м. Києва.

20. 28 травня 2004 року та 19 вересня 2006 року апеляційний суд м. Києва та Верховний Суд залишили без змін рішення Печерського районного суду від 22 січня 2002 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

21. Відповідне національне законодавство викладено в справах "Шейдл проти України" (Sheidl v. Ukraine) (ухвала), N 3460/03, від 25 березня 2008 року, та "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine) (ухвала) N 45525/99 та ін., ECHR 2002-VI (витяги).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявниця скаржилась на те, що тривалість обох проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленою в п. 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

1. Провадження за позовом до Ощадбанку

23. Період, який має братися до уваги, розпочався 20 вересня 2001 року та закінчився 19 вересня 2006 року. Таким чином, він тривав п'ять років у судах трьох інстанцій. Суд вважає, що певні затримки в провадженні були зумовлені тим, що заявниця проживала за кордоном, у зв'язку з чим мали місце технічні труднощі у врученні їй всіх відповідних рішень вчасно. Беручи це до уваги, тривалість цього провадження не видається надмірною. Таким чином, ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції.

2. Провадження за позовом до Пенсійного фонду

24. Період, який має братися до уваги, розпочався 13 серпня 2001 року та ще не закінчився. Таким чином, він триває шість років та дев'ять місяців у судах трьох інстанцій.

25. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в сенсі п. 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

26. Уряд залишив це питання на розгляд Суду.

27. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складності справи, поведінки заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (див., серед багатьох інших, "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], заява N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).