Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ришкевич проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

пані І.Берро-Лефевр (I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Трайковська (M.Lazarova-Trajkovska),

пані 3.Калайджієва (Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 травня 2008 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 35312/02), поданою до Суду 2 серпня 2002 року громадянином України п. Олександром Яновичем Ришкевичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 13 грудня 2005 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу щодо тривалості провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1956 році та проживає у с. Ліственне Автономної Республіки Крим.

5. 16 серпня 1995 року було порушено кримінальну справу за підозрою заявника у тому, що його недбалість призвела до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала наслідком смерть людини.

6. 13 листопада 1995 року до заявника було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

7. 22 листопада 1995 року заявника було віддано до суду.

8. 14 травня 1996 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим встановив, що під час попереднього розслідування право заявника на захист дотримано не було, та направив справу на додаткове розслідування.

9. 12 травня 1997 року заявника було віддано до суду.

10. 22 серпня 1997 року суддею було обрано для заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

11. 2 жовтня 1997 року заявника було заарештовано та взято під варту. Заявник вимагав свого звільнення, відводу судді, який розглядав справу, та передачі справи до іншого суду.

12. 25 листопада 1997 року за клопотанням заявника справу було направлено до Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим.

13. 20 січня 1998 року Нижньогірський районний суд направив справу на додаткове розслідування та змінив заявнику міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд.

14. 11 лютого 1998 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим задовольнив протест прокурора на вищенаведене рішення та направив справу до Нижньогірського районного суду на новий розгляд.

15. 18 травня 1999 року Нижньогірський районний суд виправдав заявника. Суд встановив, що висновки експерта, надані прокуратурою, були недостатніми для доведення вини заявника. Цього ж дня суд виніс окрему ухвалу, в якій зазначалось, що протокол про дорожньо-транспортну пригоду від 13 серпня 1995 року, поданий до суду, був сфальсифікованим.

16. 22 червня 1999 року Верховний Суд АРК скасував вирок і окрему ухвалу від 18 травня 1999 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. У липні 1999 року заявник подав клопотання щодо призупинення провадження в зв'язку з тим, що він звернувся до відповідних органів з проханням скасувати ухвалу від 22 червня 1999 року в порядку нагляду. Провадження було зупинено. У вересні 1999 року заява заявника щодо внесення протесту в порядку нагляду була відхилена.

18. У липні 1999 року судовий розгляд було відновлено.

19. З листопада 2000 року Нижньогірський районний суд направив справу на додаткове розслідування.

20. 15 лютого 2001 року Верховний Суд АРК скасував це рішення та направив справу до Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим для розгляду по суті.

21. 26 березня 2001 року Кіровський районний суд визнав заявника винним у інкримінованих злочинах та засудив до шести років позбавлення волі. Однак відповідно до Закону України "Про амністію" від 1998 року його було звільнено від відбування покарання. Суд також скасував заявнику запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

22. 12 липня 2001 року Верховний Суд АРК відхилив апеляційну скаргу заявника.

23. 21 лютого 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

24. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", як того вимагає п. 1 статті 6 Конвенції, у відповідній частині якого зазначається наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який... встановить обґрунтованість... кримінального обвинувачення".

25. Уряд заперечив таке твердження.

26. Суд зауважує, що кримінальне провадження, яке розглядається, було розпочато в серпні 1995 року. У той же час період, який має братися до уваги, розпочинається з 11 вересня 1997 року, коли набуло чинності визнання Україною права на індивідуальне звернення. Однак, оцінюючи розумність строку, який мав місце після цієї дати, до уваги має братися стан провадження на той час.