Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Федько проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П. Лоренцен (P. Lorenzen), Голова,

п. Р. Маруст (R. Maruste),

п. К. Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В. Буткевич (V. Butkevych),

п. М. Віллігер (M. Villiger),

пані М. Лазарова-Трайковська (M. Lazarova-Trajkovska),

пані З. Калайджієва (Z. Kalaydjieva), судді,

та пані К. Вестердік (C. Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 травня 2008 року, постановляють таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 17277/03), поданою до суду 15 травня 2003 року громадянином України паном Федьком Дмитром Олексійовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 4 грудня 2006 року Суд визнав заяву частково прийнятною та вирішив направити Уряду скаргу заявника щодо тривалості провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, 1972 року народження, проживає у місті Умані.

5. Влітку 2000 року пан Ю. З., знайомий заявника, уповноважив заявника представляти у якості адвоката його інтереси у кримінальній справі, порушеній за обвинуваченням декількох осіб, які вкрали у пана Ю. З. взуття та гроші. Як представник заявник брав участь у переговорах між паном Ю. З. та родичами пані Ю. В., однієї із підозрюваних, які намагались домовитись про вирішення справи. Згодом родичі пані Ю. В. звинуватили пана Ю. З. та заявника у тому, що вони вимагали у них гроші, які необхідно було сплатити правоохоронним органам для закриття кримінальної справи за обвинуваченням пані Ю. В.

6. 20 липня 2000 року було порушено кримінальну справу за підозрою пана Ю. З. у вимаганні хабара. Ця справа була приєднана до провадження щодо викрадення майна пана Ю. З.

7. В межах цього провадження 1 вересня 2000 року заявнику як співучаснику пана Ю. З. було пред'явлено обвинувачення. У невизначену дату до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

8. У жовтні 2000 року попереднє слідство було закінчено та справу щодо обвинувачення заявника було передано на розгляд до Уманського міського суду.

9. 6 лютого 2001 року Уманський міський суд за клопотанням заявника призначив судову експертизу та зупинив провадження до отримання її результатів. Також суд обрав до заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зазначивши, що він може перешкоджати слідству.

10. 21 червня 2001 року суд отримав висновок експертизи.

11. 9 листопада 2001 року Уманським міським судом заявника та пана Ю. З. було визнано винними у шахрайстві та співучасті у даванні хабара, заявнику було обрано покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, від відбування якого його було звільнено за амністією. Того ж дня заявника було звільнено з-під варти, до нього було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

12. 15 січня 2002 року апеляційний суд Черкаської області скасував цей вирок та направив справу на новий розгляд.

13. 13 листопада 2002 року Уманським міським судом заявнику було знову обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

14. 17 січня 2003 року Уманський міський суд направив справу на додаткове розслідування та звільнив заявника з-під варти, обравши щодо нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Прокурор оскаржив цю постанову.

15. 18 березня 2003 року обласний суд скасував постанову від 17 січня 2003 року та направив справу до суду першої інстанції для розгляду її по суті.

16. 6 червня 2003 року Уманський міський суд визнав пана Ю. З. та заявника винними у шахрайстві та співучасті удаванні хабара та обрав їм покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки, від відбування якого їх було звільнено за амністією.

17. 23 грудня 2003 року обласний суд скасував цей вирок та направив справу на додаткове розслідування, посилаючись на низку процесуальних недоліків, які мали місце під час досудового слідства та судового розгляду. Зокрема, суд вказав на те, що за обвинуваченням заявника фактично не було порушено жодної кримінальної справи, і, відповідно, обвинувачення, пред'явлені заявнику у ході провадження щодо пана Ю. З., були незаконними. Суд також встановив, що до заявника було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без достатніх підстав, а також що суд першої інстанції не звернув належної уваги на низку клопотань заявника та що матеріали справи містять непідписані процесуальні документи. Того ж дня суд ухвалив окрему ухвалу, в якій звернув увагу прокурора Черкаської області та Голови Черкаської обласної ради суддів на вказані вище недоліки. Також суд залишив заявнику обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

18. 2 березня 2004 року досудове слідство щодо викрадення майна пана Ю. З. було зупинено у зв'язку з неможливістю встановити осіб, які скоїли злочин. До липня 2007 року подальші процесуальні дії не проводились. Залишається невідомим, чи скасовано щодо заявника запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження у його справі не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..., який... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

A. Щодо прийнятності