Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Якименко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (Mrs R.Maruste)

п. К.Юнгвірт (Mrs K.I.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mrs V.Butkevych),

п. М.Віллігер (Mrs M.Villiger),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),

пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 19142/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Якименком Петром Калениковичем (далі - заявник) 26 травня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 7 березня 2007 року Суд вирішив направити скаргу на тривалість провадження Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1940 році та проживає в місті Києві.

5. У 1986 році, працюючи у Київському міському управлінні вантажного автомобільного транспорту, заявника було залучено до рятувальної операції на місці Чорнобильської катастрофи. Згодом заявник працював у "АТП" - автомобільній транспортній компанії.

A. Цивільне провадження щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю

6. 30 березня 1994 року заявник звернувся до Радянського районного суду міста Києва (1) з позовом до Київського міського територіального виробничого об'єднання автомобільного транспорту про відшкодування завданої здоров'ю шкоди у м. Чорнобилі. 10 січня 1995 року суд вирішив залишити позов заявника без розгляду як такий, що був поданий до неналежного відповідача. 15 березня 1995 року Київський міський суд (2) скасував цю ухвалу та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

(1) Після адміністративної реформи у 2001 році - Святошинський районний суд міста Києва.

(2) З липня 2001 року - апеляційний суд м. Києва.

7. 14 липня 1995 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявника. 27 вересня 1995 року Київський міський суд скасував це рішення та повернув справу на новий розгляд.

8. 28 лютого 1997 року суд першої інстанції відмовив заявнику у задоволенні позову. 9 квітня 1997 року Київський міський суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

9. 19 вересня 1997 року суд першої інстанції частково задовольнив позов заявника. Це рішення набрало законної сили.

10. У невизначену дату Управління юстиції в м. Києві ініціювало службову перевірку з приводу відсутності у матеріалах справи протоколу судового засідання від 19 вересня 1997 року. У січні 1998 року Управління поінформувало заявника, що всупереч чинному законодавству протокол судового засідання належним чином не оформлявся.

11. Неодноразово заявник вимагав видати йому виконавчий лист за рішенням від 19 вересня 1997 року. Однак Управлінням юстиції в м. Києві його було повідомлено, що з огляду на перевірку виконавчий лист не може бути видано.

12. 6 квітня 1998 року за протестом Голови Київського міського суду, поданим в порядку нагляду, Київський міський суд скасував рішення від 19 вересня 1997 року та повернув справу на новий розгляд.

13. 2 жовтня 1998 року суд замінив відповідача у справі на "АТП".

14. 23 жовтня 1998 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні позову.

15. 18 листопада 1998 року Київський міський суд, розглянувши касаційну скаргу заявника, скасував це рішення та повернув справу на новий розгляд.

16. З лютого 1999 року ухвалою Радянського районного суду справу направлено за підсудністю до Старокиївського районного суду м. Києва. 14 квітня 1999 року Київський міський суд за протестом заступника голови суду у порядку нагляду скасував цю ухвалу та повернув справу на новий розгляд до Радянського районного суду м. Києва.

17. 8 червня 1999 року Радянський районний суд замінив відповідача у справі на Київське міське управління Фонду соціального захисту.

18. 15 липня 1999 року Радянський районний суд зобов'язав Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провести оцінку шкоди, яку, як ствержувалось, зазнав заявник.

19. 25 травня 2000 року інститут судових експертиз передав свій висновок до суду.

20. 8 червня 2000 року районний суд частково задовольнив вимоги заявника. Заявник подав касаційну скаргу.

21. 26 липня 2000 року Київський міський суд скасував це рішення в частині, що стосувалась сплати судових витрат, та повернув цю частину справи на новий розгляд.

22. 24 квітня 2001 року Київський міський суд за протестом заступника голови цього суду в порядку нагляду скасував ухвали суду від 8 червня та 26 липня 2000 року та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

23. У листопаді 2001 року відповідач у справі був замінений на "АТП" та Управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Київської міської державної адміністрації.

24. 18 квітня 2002 року суд частково задовольнив позов заявника та зобов'язав Управління виплатити йому одноразово компенсацію. Обидві сторони оскаржили це рішення.

25. 18 червня 2002 року Київський міський суд залишив без змін це рішення. Заявник оскаржив цю ухвалу. Відповідно до положень чинного законодавства касаційна скарга була подана через суд першої інстанції, який мав перевірити її на відповідність процесуальним нормам.

26. 26 листопада 2002 року, після того як заявник виправив недоліки у касаційній скарзі, районний суд направив її до Верховного Суду України.

27. 5 березня 2004 року Верховний Суд відмовив заявнику у задоволенні касаційної скарги.

B. Інші провадження

28. Заявник також подав велику кількість інших рішень судів, прийнятих у 1994-2001 роках у різних справах щодо його колишніх роботодавців та різних державних установ.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявник скаржився, що тривалість провадження у його справі стосовно компенсації шкоди, завданої його здоров'ю, не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченій пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

"Кожен має право... на розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

30. Уряд не погодився з цим аргументом.

A. Щодо прийнятності

31. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже він визнає її прийнятною.