Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ніконенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані І.Берро-Лєфевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),

пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 14089/03, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Оленою Володимирівною Ніконенко (далі - заявниця) 10 квітня 2003 р.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 7 квітня 2006 р. Суд вирішив направити Уряду скаргу заявниці щодо тривалості провадження. На підставі положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця, 1957 року народження, мешкає у місті Макіївка.

5. 1 грудня 1997 року заявниця звернулась до Центрально-міського суду м. Макіївка з позовною заявою щодо поновлення її на посаді лікаря-логопеда у Макіївському міському медичному територіально-педіатричному об'єднанні та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

6. 21 січня 1999 року суд виніс рішення, яким відмовив заявниці у задоволенні позовних вимог. Заявниця подала касаційну скаргу на це рішення.

7. 11 березня 1999 року Донецький обласний суд (1) скасував рішення суду від 21 січня 1999 року та направив справу на новий розгляд на підставі того, що суд першої інстанції не розглянув всі обставини справи.

(1) З липня 2001 року - апеляційний суд у Донецькій області.

8. 18 січня 2000 року справа була знищена внаслідок пожежі, яка сталась у приміщенні Центрально-міського суду. У квітні 2000 року суд відновив провадження у справі.

9. З квітня 2000 року до січня 2001 року Центрально-міський суд призначив близько двадцяти чотирьох судових засідань. Три з них були відкладені у зв'язку з неявкою до суду представників відповідача, два - у зв'язку з неявкою заявниці до суду та шість - у зв'язку з неявкою свідків (більшість з яких є працівниками відповідача). Близько п'яти разів суд виносив ухвали про відкладення судових засідань через клопотання заявниці про виклик свідків та витребування у відповідача додаткових доказів.

10. 12 січня 2001 року Центрально-міський суд виніс рішення, яким відмовив заявниці у задоволенні позовних вимог. Заявниця подала касаційну скаргу на це рішення.

11. 15 лютого 2001 року Донецький обласний суд скасував рішення суду від 12 січня 2001 року та направив справу на новий розгляд, встановивши, що суд порушив процесуальні вимоги, зокрема, що стосується відновлення провадження після знищення матеріалів справи. Крім того, суд зауважив, що не всі відповідні обставини справи були досліджені.

12. У період з квітня до грудня 2007 року суд призначив близько одинадцяти судових засідань, сім з яких були відкладені в зв'язку з винесенням судових ухвал про витребування у відповідача додаткових документів за клопотаннями заявниці.

13. 24 вересня 2001 року суд своїм листом зробив зауваження пані М., головному лікарю відповідача, за неодноразове невиконання представниками ухвал суду щодо надання документів, необхідних для вирішення справи. Зокрема суд зазначав, що відповідач неодноразово надавав неповні, неточні та неналежні документи, внаслідок чого суд був змушений відкладати засідання та зобов'язав пані М. забезпечити надання документів, яких бракувало. Суд також вимагав від головного лікаря забезпечити явку працівників відповідача, залучених в якості свідків.

14. У жовтні та листопаді 2001 року пані М. подала до суду роз'яснення відносно неточностей у раніше наданих документах.

15. 5 грудня 2001 року Центрально-міський суд відмовив заявниці у задоволенні позовних вимог, встановивши, що її було звільнено згідно з чинним законодавством. 21 грудня 2001 року суд виніс обґрунтування висновків суду у відповідь на аргументи заявниці, які не були відображені у його попередніх рішеннях. Заявниця подала апеляційну скаргу на це рішення.

16. 18 лютого 2002 року обласний суд залишив без змін рішення від 5 грудня 2001 року. Заявниця подала касаційну скаргу на це рішення.

17. 4 січня 2003 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

18. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження суперечить вимозі "розумного строку", передбаченій у пункті 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

19. Період, який має розглядатися, починався 1 грудня 1997 року та закінчувався 4 січня 2003 року. Таким чином, розгляд справи тривав п'ять років і один місяць у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

20. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд визнає цю скаргу прийнятною.

B. Щодо суті

21. Уряд зазначив, що тривалість провадження у справі заявниці не є нерозумною. Уряд зауважував, що головними причинами затримки у винесенні остаточного рішення у справі заявниці були пожежа у приміщенні суду, що є форс-мажорною обставиною, та поведінка заявниці, зокрема, неодноразові вимоги заявниці викликати свідків і витребувати додаткові документи.

22. Заявниця не погодилась з аргументами Уряду. Заявниця зазначала, що провадження щодо поновлення її на роботі було надзвичайно важливим для неї, зокрема, оскільки вона була одинокою матір'ю та не мала іншого джерела прибутку. Вона також зазначала, що пожежа сталася внаслідок недбалості органів державної влади, а витребування нею додаткових документів було спричинене тим, що відповідач не подавав документи, необхідні для вирішення справи.