Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Соломатіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),

пані З.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 311/03, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянкою України пані Олександрою Єгорівною Соломатіною (далі - заявниця) 24 жовтня 2002 р.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 18 січня 2007 р. Суд вирішив направити Уряду заяву заявниці. На підставі положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця, 1937 року народження, мешкає у місті Дніпропетровську.

5. 26 лютого 1988 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заявниця зазнала тяжких тілесних ушкоджень. 3 березня 1989 року Павлоградський районний суд Дніпропетровської області визнав, що пан К. має нести відповідальність за вказану пригоду та засудив його до трьох років позбавлення волі. Вирок суду містив примітку про відстрочку у виконанні покарання. Тим же рішенням суд вирішив залишити без розгляду цивільний позов заявниці щодо відшкодування шкоди, оскільки відповідач добровільно виплатив заявниці суму позову, яка нею вимагалась.

6. 9 березня 1992 року заявниця подала до Першотравенського районного суду Дніпропетровської області позов проти пана К., вимагаючи відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. У подальшому заявниця декілька разів змінювала суму позову. У ході розгляду справи судом були призначені п'ять медичних експертиз з метою визначення шкоди, заподіяної заявниці.

7. Першотравенський суд тричі розглядав справу заявниці і виніс рішення 8 вересня 1992 року, 11 липня 1994 року та 26 лютого 1999 року, які були скасовані рішеннями Дніпропетровського обласного суду (1) від 19 травня 1993 року, 26 вересня 1994 року та 17 травня 1999 року відповідно.

(1) Після судової реформи червня 2001 року - апеляційний суд Дніпропетровської області.

8. 17 травня 1999 року обласний суд виніс ухвалу про направлення справи на новий розгляд у Павлоградський суд.

9. 4 лютого 2000 року Павлоградський суд частково задовольнив позовні вимоги заявниці, зобов'язавши пана К. виплатити заявниці 2946,83 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 55,06 грн відшкодування за втрату заробітку - безстроково. Суд також присудив заявниці 24 грн відшкодування дорожніх витрат та відмовив у задоволенні вимоги заявниці щодо відшкодування витрат на медичне обслуговування.

10. 17 квітня 2000 року обласний суд скасував рішення суду від 4 лютого 2000 року. Обласний суд вирішив, що суд першої інстанції неправильно провів розрахунки завданої шкоди та не встановив, чи ушкодження, завдані заявниці, могли призвести до встановлення групи інвалідності. Обласний суд вирішив направити справу на новий розгляд в Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

11. 21 грудня 2000 року Індустріальний суд частково задовольнив позовні вимоги заявниці, зобов'язавши пана К. виплатити заявниці 2946,83 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 61,32 грн відшкодування за втрату заробітку - безстроково. Суд також присудив заявниці 744 грн відшкодування дорожніх витрат та витрат на медичне обслуговування.

12. 5 лютого 2001 року обласний суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення від 21 грудня 2000 року та направив справу заявниці на новий розгляд в той самий суд. Обласний суд вирішив, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки, що містилися в ухвалі від 17 квітня 2000 року.

13. 28 грудня 2004 року Індустріальний суд присудив виплатити заявниці 7502,32 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 161,60 грн відшкодування за втрату заробітку, а також 5000 грн відшкодування моральної шкоди та 1653,64 грн відшкодування витрат на медичне обслуговування, дорожніх та судових витрат.

14. 28 січня 2005 року пан К. подав апеляційну скаргу на рішення від 28 грудня 2004 року.

15. Додатковими рішеннями Індустріального суду від 30 березня та 13 липня 2005 року заявниці було присуджено додатково 306 грн.

16. 8 червня 2006 року апеляційний суд скасував рішення від 28 грудня 2004 року, 30 березня і 13 липня 2005 року та виніс нове рішення по суті. Апеляційний суд присудив виплатити заявниці 14 398,35 грн єдиним платежем та виплачувати щомісячно по 178,12 грн відшкодування за втрату заробітку. Суд також відхилив вимоги заявниці щодо відшкодування моральної шкоди та судових витрат.

17. Сторони не подавали касаційні скарги на це рішення.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

18. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження суперечить вимозі "розумного строку", передбаченій у пункті 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

19. Уряд висловив заперечення щодо цього аргументу.

20. Період, який має розглядатися, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право на подання індивідуальних заяв. Тим не менш, для оцінки розумності тривалості провадження необхідно враховувати стан розгляду справи на той час.