Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Михайленко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

пані Рената Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабелль Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, постановляє таке рішення, що було прийнято того дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 18389/03), поданою до Суду 25 березня 2003 року громадянином України п. Володимиром Антоновичем Михайленком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 9 травня 2006 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив направити Уряду скаргу щодо тривалості провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті цієї скарги та її прийнятності одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Передісторія справи

4. Заявник народився у 1927 році, на даний час проживає у місті Сімферополі.

5. 22 травня 1992 року заявник був прийнятий на роботу приватним підприємством (далі - Підприємство). На той момент жодного документа, який би визначав умови працевлаштування заявника, оформлено не було.

6. 1 липня 1992 року був підписаний контракт між заявником, з одного боку, та паном І., єдиним власником Підприємства, і паном Г., який згідно з контрактом діяв як директор Підприємства, з іншого боку. Згідно з цим контрактом заявник мав право на 30% прибутку Підприємства, які могли бути інвестовані у розвиток Підприємства. Цим контрактом заявник визначався співзасновником Підприємства. Пізніше Підприємство було реорганізоване, три особи, а саме згадані вище пан Г. та пан І., а також пані Г. - в установчих документах вказувались як його співзасновники.

7. У січні 1997 року заявник звільнився. Згідно із контрактом, який 1 серпня 1997 року був укладений між заявником та паном Г., Підприємство мало виплатити заявнику еквівалент 7930 доларів США, ця сума мала виплачуватись щомісячно частинами протягом чотирьох років як частка прибутку, яка належала заявнику згідно із контрактом, укладеним у липні 1992 року.

B. Цивільне провадження

8. У 1998 році заявник звернувся до Київського районного суду міста Сімферополя (далі - районний суд), у зв'язку з тим, що у грудні 1997 року Підприємство припинило щомісячні виплати за контрактом, укладеним у серпні 1997 року. Заявник стверджував, що провадження у його справі розпочалось 14 березня 1998 року. За інформацією Уряду воно розпочалось 28 квітня 1998 року. Згідно з текстом рішення районного суду від 18 травня 2000 року, яке є єдиним документом із матеріалів справи, де згадується дата початку провадження, провадження було розпочате 21 квітня 1998 року.

9. З серпня 1998 року по вересень 1999 року судом було призначено десять судових засідань, два з яких були відкладені у зв'язку із відсутністю представника заявника, одне судове засідання було відкладене у зв'язку із відсутністю сторін, і ще одне - у зв'язку із зайнятістю судді в іншій справі.

10. 16 вересня 1999 року рішенням районного суду заявнику було відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки судом було встановлено, що контракти, укладені у липні 1992 року та серпні 1997 року, не мали юридичної сили. Зокрема, суд зазначив, що трудове законодавство, чинне на той час, розрізняло трудовий договір, який міг укладатись в усній формі, та трудовий контракт, який має юридичну силу у разі якщо він відповідає низці вимог, закріплених у законодавстві. Районний суд встановив, що заявника було прийнято на роботу на підставі усного трудового договору, оскільки у контракті, укладеному у липні 1991 року, бракувало певних обов'язкових положень та цей контракт був укладений без врахування обов'язкових умов, визначених законодавством. Більш того, у контракті неправдиво визначалось, що заявник є співзасновником Підприємства та що пан Г. є його директором. Районний суд також встановив, що визнання контракту, укладеного у липні 1992 року, таким, що не має юридичної сили, призвело до визнання недійсним контракту, укладеного у серпні 1997 року, який посилався на попередній контракт, і більш того, пан Г. повинен був погодити укладання контракту з іншими співзасновниками Підприємства.

11. 6 грудня 1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим (1) (далі - ВС АРК) розглянув апеляційну скаргу заявника, скасував рішення від 16 вересня 1999 року та направив справу на розгляд іншому судді районного суду. В обґрунтуванні своєї ухвали ВС АРК зазначив, що суд першої інстанції не здійснив всебічний розгляд фактів та не здійснив їх належну оцінку. Зокрема, суд першої інстанції не виявив природу правовідносин, які виникли між сторонами, та не визначив, які правові норми застосовувались.

12. У березні 2000 року заявник доповнив свої позовні вимоги, вимагаючи від відповідача сплатити штрафні санкції та інші додаткові виплати за контрактами, укладеними у липні 1992 року та серпні 1997 року. Він також вимагав відшкодування моральної шкоди, спричиненої затримкою виплат, посилаючись на те, що він бідний пенсіонер похилого віку, страждає на втрату слуху та інші захворювання і не має коштів придбати слуховий апарат та інші необхідні медикаменти.

13. З квітня по травень 2000 року районний суд призначив три судові засідання.

14. 18 травня 2000 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні позовних вимог, здебільшого посилаючись на ті самі підстави, що і в попередньому рішенні. Зокрема, суд зазначив, що заявника було прийнято на роботу на підставі усного трудового договору, в контракті, укладеному у липні 1992 року, не були зазначені суттєві умови договору та заявник неправдиво визначався в ньому як співзасновник Підприємства. Більш того, цей контракт був підписаний паном Г. ultra vires (за відсутності повноважень). Також суд встановив, що визнання контракту, укладеного у липні 1992 року, таким, що не має юридичної сили, тягне за собою недійсність контракту, укладеного у серпні 1997 року.

15. 14 червня 2000 року ВС АРК розглянув апеляційну скаргу заявника, скасував рішення від 18 травня 2000 року та направив справу на розгляд іншому судді районного суду. Суд обґрунтував таке рішення тим, що районний суд не виконав його попередні вказівки, та зазначив, що новому судді необхідно більш повно виконувати ці вказівки.

16. 4 серпня 2000 року суддя, яка постановила рішення від 18 травня 2000 року, звернулась до Голови ВС АРК із заявою про винесення протесту на ухвалу від 14 червня 2000 року, стверджуючи, що її рішення було достатньо обґрунтоване. 8 вересня 2000 року у задоволенні цього звернення було відмовлено.

17. З листопада 2000 року по листопад 2001 року районним судом було призначено десять судових засідань, два з яких були відкладені у зв'язку із зайнятістю судді в іншій справі, два - у зв'язку із відсутністю відповідача та одне - у зв'язку із наданням можливості дійти згоди щодо укладення мирової угоди у справі.

18. 5 листопада 2001 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні позовних вимог, здебільшого посилаючись на ті самі підстави, що і в попередніх рішеннях. На додаток до попередніх підстав визнання недійним контракту, укладеного у серпні 1997 року, які наводились у рішенні суду від 18 травня 2000 року, суд дійшов висновку, аналогічного тому, що містився у рішенні від 16 вересня 1999 року, що такий контракт не міг бути укладений виключно одним засновником.