Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лук'янченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справу порушено за заявою (N 17327/02), поданою проти України до Суду 21 березня 2002 року громадянином України п. Олександром Веніаминовичем Лук'янченком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим та заступником Міністра юстиції України пані Валерією Лутковською.

3. 27 березня 2007 року Суд визнав заяву заявника частково неприйнятною і вирішив направити Уряду скарги заявника на невиконання остаточного рішення суду, винесеного на його користь, а також на тривалість цивільного провадження в його справі. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1960 році і проживає у м. Хмельницькому.

5. 5 лютого 1999 року заявник подав до Хмельницького міського суду заяву про виплату державою відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства в ході кримінального провадження, яке закінчилось у 1998 році.

6. Після декількох розглядів заяви заявника Хмельницький міський суд присудив йому 3000 грн.

7. 16 жовтня 2001 року апеляційний суд Хмельницької області зменшив суму відшкодування до 140 грн. Резолютивна частина ухвали містила положення про те, що вона набирає законної сили негайно і що виплата має бути здійснена після подання заявником вказаної ухвали до місцевого відділу Державного казначейства України.

8. 1 лютого 2002 року Верховний Суд України відмовив у прийнятті касаційної скарги заявника на ухвалу суду від 16 жовтня 2001 року. Пізніше заявник безуспішно звертався з заявами про перегляд справи та присудження йому більшої суми відшкодування.

9. 9 листопада 2001 року Хмельницький міський суд видав заявнику виконавчий лист на виконання рішення від 19 липня 2001 року зі змінами відповідно до ухвали від 16 жовтня 2001 року.

10. 27 лютого 2002 року заявник подав виконавчий лист до відділення державного казначейства у м. Хмельницькому (далі - відділення).

11. 19 березня 2002 року відділення повернуло заявнику виконавчий лист без виконання, пояснюючи, що виплата відшкодування заявнику має бути здійснена Національним банком України на підставі припису державної виконавчої служби.

12. У червні 2002 року заявник звернувся до Хмельницького міського суду із скаргою на бездіяльність відділення щодо виконання рішення суду, винесеного на користь заявника. Заявник стверджував, що відділення не повертало йому виконавчий лист і тому він не міг подати його до державної виконавчої служби. 4 вересня 2002 року суд відмовив у задоволенні скарги заявника як необґрунтованої. 26 листопада 2002 року апеляційний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявника. 25 березня 2004 року Верховний Суд України відмовив заявнику у прийнятті касаційної скарги.

13. Тим часом 16 серпня 2002 року Хмельницький міський суд направив з власної ініціативи виконавчий лист на виконання ухвали, винесеної на користь заявника, до відділу державної виконавчої служби Печерського району м. Києва (далі - відділ ДВС).

14. 28 серпня 2002 року відділ ДВС відкрив виконавче провадження і висунув вимогу до Національного банку України про виплату 140 грн. У вимозі було невірно вказано ім'я стягувача, замість "Лук'янченко" - "Лук'янчук". 3 вересня 2002 року Національний банк України перерахував кошти на депозитний рахунок відділу ДВС на користь п. Лук'янчука, про що у книзі обліку депозитних сум відділу ДВС було зроблено відповідний запис про п. Лук'янчука як стягувача.

15. 16 вересня 2005 року заявник звернувся до Хмельницького міського суду із заявою про видачу йому дубліката виконавчого листа, оскільки відділення не повернуло йому невиконаний виконавчий лист і він не міг встановити місцезнаходження виконавчого листа і не міг вимагати виплати присудженої йому суми.

16. 17 жовтня 2005 року Хмельницький міський суд звернувся із запитом до відділу ДВС про хід виконавчого провадження. 12 січня 2001 року Хмельницький міський суд надіслав нагадування з вимогою невідкладно надати відповідь. 26 січня 2006 року відділ ДВС повідомив Хмельницький міський суд про те, що після сплину встановленого законом трирічного строку для зберігання грошових сум, які не витребувалися з депозитного рахунку, у вересні 2005 року кошти, присуджені заявнику, були зараховані до Державного бюджету України та 29 грудня 2005 року було винесено постанову про повернення виконавчого листа заявнику. У тому ж листі відділ ДВС повідомив, що відповідно до положень чинного законодавства Національний банк України був зобов'язаний зберігати виконавчий лист.

17. 28 березня 2006 року Хмельницький міський суд відмовив заявнику у видачі дубліката виконавчого листа та, посилаючись на лист відділу ДВС, вказав, що оригінал виконавчого листа не було загублено і що він знаходився у Національному банку України. 11 травня 2006 року апеляційний суд Хмельницької області залишив без змін ухвалу Хмельницького міського суду.

18. 17 травня 2006 року Національний банк України повідомив заявника про те, що до нього не надходив виконавчий лист на виконання рішення суду, винесеного на користь заявника.

19. До цього часу ухвала суду, винесена на користь заявника, залишається невиконаною.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року

20. Відповідні положення Закону України "Про виконавче провадження" передбачають:

"Стаття 24. Прийняття виконавчого документа до виконання

...Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження...

(...)

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ...

Стаття 44-1. Порядок виплати стягнених грошових сум Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. (...) Якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом трьох років з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України у порядку, встановленому Державним казначейством України".

B. Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року "Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій"

21. Відповідні положення цього наказу передбачають наступне:

"11.2.16. Кошти, які внесені на депозитний рахунок державної виконавчої служби, зберігаються::

... депозитні суми, які підлягають передачі громадянам,- на протязі трьох років;

"11.2.18. Строк зберігання цих сум обчислюється з дня надіслання стягувачу повідомлення про потребу отримання належних йому коштів".

I. МЕЖІ СПРАВИ

22. Після того, як Суд виніс ухвалу щодо прийнятності, заявник надав пояснення щодо суті справи, у яких він посилався загалом на всі свої первісні скарги.

23. Суд нагадує, що у своїй ухвалі щодо часткової прийнятності від 27 березня 2001 року він відклав розгляд скарг заявника за п. 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання ухвали суду та тривалості провадження щодо відшкодування. Решта скарг була визнана неприйнятною. Відтак розгляд справи Судом обмежений скаргами, розгляд яких було відкладено (див. рішення у справі "Агротехсервіс проти України" (Agrotehservis v. Ukraine), N 62608/00, п. 37, від 5 липня 2005 року).