Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кіслінський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Назарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 37039/03, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Михайловичем Кіслінським (далі - заявник) 16 жовтня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською та п. Юрієм Зайцевим.

3. 9 вересня 2004 року та 11 січня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу на невиконання остаточного судового рішення, винесеного на його користь. На підставі положень п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1930 року та мешкає у м. Новогродівка Донецької області.

5. 30 червня 1998 року Новогродівський міський суд (далі - міський суд) зобов'язав ДВАТ "Шахта "Росія" виплатити заявнику 2550 грн (1) відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. 10 липня 1998 року рішення набрало законної сили і було направлене до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції (далі - виконавча служба) для примусового виконання.

(1) Приблизно 351 євро.

6. 20 лютого 2003 року міський суд залишив без задоволення подані до суду у грудні 2002 року позовні вимоги заявника до тієї ж шахти. 5 травня 2003 року апеляційний суд Донецької області залишив це рішення без змін. 21 травня 2004 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника.

7. На початку 2004 року заявник звернувся до міського суду зі скаргою на бездіяльність виконавчої служби. 30 квітня 2004 року міський суд залишив без задоволення позовні вимоги заявника, мотивуючи це, inter alia, тим, що недоліків зі сторони виконавчої служби допущено не було, та що виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для забезпечення виконання рішення міського суду, винесеного у червні 1998 року. Також зазначалося, що невиконання рішення було зумовлено мораторієм на примусову реалізацію майна державних підприємств. Міський суд також вказав на те, що виконавче провадження було ускладнене рішенням Міністерства палива та енергетики (власник 100% акцій ДВАТ "Шахта "Росія") від 25 лютого 2003 року про ліквідацію підприємства та передачу його активів ДП "Селидіввугілля". Останнє було визнано боржником за рішенням міського суду від 12 грудня 2003 року.

8. 25 листопада 2004 року виконавче провадження було закінчене в зв'язку з тим, що рішення на користь заявника було виконане в повному обсязі.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

9. Заявник скаржився на невиконання органами державної влади судового рішення від 30 червня 1998 року, винесеного на його користь. Він стверджував, що були порушені його права, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, які у відповідній частині передбачають наступне:

Стаття 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності скарг

10. Уряд зауважував, що заявник більше не може вважатися жертвою в сенсі ст. 34 Конвенції, оскільки рішення було виконане.

11. Заявник не погодився з аргументами Уряду. Він стверджував, що судове рішення залишалось невиконаним протягом нерозумно тривалого строку.

12. Суд нагадує про те, що згідно з прецедентною практикою виконання рішення, винесеного на користь заявника, вирішило питання невиконання як такого, але це, за своєю природою не може бути засобом юридичного захисту від невиправданої тривалості цієї процедури (див. рішення у справах "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, 27 липня 2004 року, та "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, п. 27, 26 квітня 2005 року). Таким чином, Суд вважає, що заявник досі може стверджувати, що він є жертвою порушення його прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, відносно періоду, протягом якого судове рішення, винесене на його користь, залишалося невиконаним.