Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пшиченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, прийняте в той день:

1. Справу порушено за заявою (N 29433/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Анатолійовичем Пшиченком (далі - заявник) 27 липня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив направити Уряду заяву заявника. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1954 році та мешкає в м. Кіровограді.

5. У 2003 році заявник звернувся із скаргою до Ленінського райсуду м. Кіровограда щодо виплати йому одноразової допомоги. Рішенням від 24 березня 2003 року Ленінський районний суд м. Кіровограда зобов'язав управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області виплатити заявнику 40 205,52 гривень. 31 липня 2003 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив без змін рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 березня 2003 року, яке того ж дня набрало законної сили.

6. 11 вересня 2003 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

7. Розглянувши справу за касаційною скаргою відповідача, 5 квітня 2005 року Верховний Суд України зупинив виконавче провадження.

8. Рішенням від 27 квітня 2005 року Верховний Суд України скасував рішення від 24 березня 2003 року та ухвалу від 31 липня 2003 року та, вирішивши по суті, відмовив заявнику в задоволенні скарги.

I. ПРЕДМЕТ СПОРУ

9. Суд зазначає, що після надіслання заяви Уряду, 22 червня 2005 року, заявник звернувся до Суду із новою скаргою на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через тривалість провадження. Заявник також скаржився на те, що касаційну скаргу відповідача було подано після закінчення строку на касаційне оскарження та суд не виносив жодної вмотивованої ухвали про поновлення цього строку.

10. Суд підкреслює, що ці скарги заявника були подані після того, як його заяву було надіслано до Уряду-відповідача, якому не пропонувалось їх прокоментувати. Тому Суд вважає, що ці скарги пов'язані з предметом спору, отже, немає потреби розглядати їх окремо (див. "Скубенко проти України" (Skoubenko c. Ukraine) (ухв.), N 41152/98, 6 квітня 2004 року).

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник стверджує, що невиконання зазначеного рішення становить порушення його прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу та статтею 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

12. Уряд заперечував скарги заявника.

A. Щодо прийнятності