Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Омельчак проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, прийняте в той день:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 5616/04), поданою до Суду громадянкою України пані Ганною Петрівною Омельчак (далі - заявниця) 20 січня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 16 жовтня 2006 року Суд вирішив надіслати Уряду скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася в 1950 році та мешкає в м. Дніпродзержинську.

5. Рішенням від 17 січня 2001 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська зобов'язав стягнути з комунального підприємства територіальної громади м. Дніпродзержинська на користь заявниці, Ганни Петрівни Омельчак, 3069,75 гривень (1), зокрема, в якості заборгованості із заробітної плати.

(1) Приблизно 416 євро.

6. 5 лютого 2001 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Протягом 200-2002 рр. відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська вживав заходів щодо розшуку майна та встановлення рахунків підприємства-боржника для звернення стягнення.

7. У період з 22 травня до 7 жовтня 2002 року заявниці сплачено частину присудженої суми.

8. У 2003 році підприємство було визнано банкрутом. Виконавче провадження було зупинено.

9. В червні 2004 року заявниця звернулася із скаргою на бездіяльність державного виконавця. Ухвалою від 11 червня 2004 року суд залишив скаргу без руху через недодержання норм процесуального права.

10. У жовтні 2004 року було відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідаційну комісію.

11. Листом від 13 березня 2006 року заявницю було повідомлено, що задоволення вимог кредиторів забезпечує ліквідатор.

12. У своїх зауваженнях, які надішли до Суду 20 квітня 2007 року, заявниця скаржилася на те, що після часткової виплати заборгованості в січні 2007 року в сумі 440 грн (1), рішення від 17 січня 2001 року залишається невиконаним на суму 1129,75 грн (2).

(1) Приблизно 60 євро.

(2) Приблизно 153 євро.

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

13. Заявниця стверджує, що невиконання рішення, винесеного на її користь, порушує її права, гарантовані пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

14. Уряд стверджує, що держава жодним чином не відповідає за зобов'язаннями територіальної громади, яка в своїй діяльності структурно та функціонально є незалежною від органів виконавчої влади. Уряд також вважає, що заявниця не вичерпала національних засобів юридичного захисту, оскільки не зверталась до господарського суду із заявою про визнання її кредитором та не зверталась із скаргою до суду на бездіяльність державної виконавчої служби та ліквідаційної комісії.

15. Заявниця заперечує ці твердження.

16. Суд зазначає, що він вже розглядав питання відповідальності територіальних громад згідно з Конвенцією та дійшов висновку, що вони є урядовими організаціями в тій мірі, в якій вони є органами публічного права, які виконують офіційні функції, покладені на них Конституцією та законами (див. "Герасимова проти Росії" (Gerasimova c. Russie), N 24669/02, ухвала від 16 вересня 2004 року, та "Єюнтамьєнто де Х. проти Іспанії" (Ayuntamiento de X. c. Espagne), N 15090/89, рішення Комісії від 7 січня 1991 року). Тому Суд відкидає ці попередні зауваження.