Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Твердохліб проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. P.Маруст (R.Maruste),

пані P.Ягер (R.Jaeger),

п. M.Віллігер (M.Villiger),

пані І.Беро-Лефевре (I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова-Тражковська (M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 березня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 38888/04), поданою до Суду громадянами України Аллою та Володимиром Твердохліб (далі - заявниця та заявник) 16 жовтня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника було представлено паном Вороном І.А. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його уповноваженими - пані Валерією Лутковською та п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив надіслати заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася в 1968 році, заявник народився в 1965 році. Вони мешкають у м. Жовті Води.

5. Рішенням від 11 серпня 1999 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області зобов'язав працедавця заявниці, ВАТ "Електрон-Газ", сплатити заявниці 502,16 грн (1) в якості погашення заборгованості із заробітної плати.

6. Двома рішеннями від 11 квітня та 17 жовтня 2001 року Жовтоводський міський суд зобов'язав ВАТ "Електрон-Газ" сплатити заявнику, зокрема, заборгованість із заробітної плати в сумі 4215,60 грн (2).

7. У 2003 році стосовно підприємства було розпочато процедуру санації.

8. Оскільки вищезгадані рішення залишались невиконаними, заявники звернулися із відповідною заявою до державної виконавчої служби. Листом від 30 липня 2004 року державна виконавча служба поінформувала заявників, що, наклавши арешт на майно підприємства-боржника, державна виконавча служба встановила, що у підприємства-боржника відсутні кошти, що розпочато процедуру санації та що вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості в залежності від поповнення коштів на рахунку підприємства-боржника. Крім того, державний виконавець повідомив, що 99,99% акцій "Електрон-Газу" належать державі. У цьому зв'язку державна виконавча служба зазначила, що з метою погашення заборгованості Законом України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено заборону на продаж майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі.

9. 21 березня 2005 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання цих рішень.

I. ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

10. Заявники стверджують, що невиконання рішень, винесених на їх користь, порушує пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

11. Уряд заперечує це твердження.

A. Щодо прийнятності

12. Уряд також вважає, що з огляду на виконання зазначеного рішення заявники більше не можуть посилатись на свій статус жертви порушення прав в сенсі статті 34 Конвенції. Він також вважає, що заявники не вичерпали національних засобів юридичного захисту, оскільки не звернулися до господарського суду з заявами про визнання їх кредиторами, також не оскаржили до суду бездіяльність державної виконавчої служби.