Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Червонець проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

п. Райт Маруст (Rait Maruste),

пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),

п. Марк Віллігер (Mark Villiger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 березня 2008 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 39405/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Валерієм Павловичем Червонцем (далі - заявник) 12 листопада 2003 р.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 3 квітня 2007 р. Суд вирішив направити Уряду скаргу заявника щодо тривалості кримінального провадження та невиконання рішення суду, винесеного на його користь. На підставі положень п. 3 статті 29 Конвенції суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, 1940 року народження, мешкає у місті Харкові.

A. Виконавче провадження у цивільній справі заявника

5. 23 жовтня 2002 року Дзержинський районний суд м. Харкова, розглянувши позовні вимоги заявника, зобов'язав Дзержинське районне відділення Пенсійного фонду України у м. Харкові (далі - Пенсійний фонд) перерахувати в українських гривнях заробітну плату, яку заявник отримував у радянських рублях в період з 1985 по 1989 рік, з метою встановлення дійсного розміру його пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1993 року (далі - постанова). Відповідач також був зобов'язаний виплачувати заявнику перераховану суму в якості пенсії.

6. Рішення набрало законної сили 23 листопада 2002 року. Виконавчий лист був виданий 24 листопада 2002 року.

7. 25 лютого 2003 року Дзержинське районне відділення державної виконавчої служби м. Харкова (далі - виконавча служба) винесло постанову про відкриття виконавчого провадження з вказівкою на термін виконання до 4 березня 2003 року.

8. 8 березня 2003 року виконавча служба повторно винесла постанову про відкриття виконавчого провадження.

9. Оскільки Пенсійний фонд двічі надавав розрахунок розміру пенсії, який не відповідав постанові, 17 червня та 28 серпня 2003 року виконавча служба застосувала штрафні санкції до посадових осіб Пенсійного фонду за невиконання рішення суду.

10. У грудні 2003 року заявник та виконавча служба звернулись до прокурора Дзержинського району м. Харкова (далі - прокурор) з поданням про порушення кримінальної справи за обвинуваченням посадових осіб Пенсійного фонду в умисному невиконанні судового рішення від 23 жовтня 2002 року.

11. 13 квітня 2004 року прокурор відхилив цю вимогу в зв'язку з відсутністю ознак злочину.

12. 4 березня 2005 року Дзержинський районний суд залишив без задоволення скаргу заявника на рішення прокурора.

13. 23 квітня 2004 року Дзержинський районний суд, розглянувши заяву заявника, виніс ухвалу, якою роз'яснив рішення від 23 жовтня 2003 року. В ній вказувався коефіцієнт, який повинен використовуватись Пенсійним фондом при розрахунку розміру пенсії заявника згідно з постановою.

14. Пенсійний фонд не оскаржив цю ухвалу в установлений строк. Той самий суд ухвалами від 14 червня та 21 вересня 2005 року повернув апеляційну скаргу, подану Пенсійним фондом з порушенням строку, без розгляду.

15. Протягом 2004-2005 років у відповідь на багаточисленні вимоги виконавчої служби Пенсійний фонд надавав розрахунок пенсії, який не відповідав ухвалі від 23 квітня 2004 року.

16. 6 лютого 2006 року державний виконавець особисто передав посадовій особі Пенсійного фонду ухвалу від 23 квітня 2004 року з вимогою про її виконання до 13 лютого 2006 року. З цього приводу державний виконавець склав письмовий акт.

17. 10 лютого 2006 року прокурор від імені Пенсійного фонду звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою на ухвали від 14 червня та 21 вересня 2005 року.

18. 13 лютого 2006 року виконавча служба зупинила виконавче провадження в зв'язку з подачею прокурором касаційної скарги.

19. 22 березня 2006 року начальник виконавчої служби скасував це рішення в зв'язку з тим, що подання касаційної скарги не зупиняє виконання рішення, що набрало законної сили.

20. 24 березня 2006 року виконавча служба поновила виконавче провадження.

21. 5 та 19 травня 2006 року виконавча служба застосувала штрафні санкції до посадових осіб Пенсійного фонду за невиконання рішення суду від 23 жовтня 2002 року та ухвали від 23 квітня 2004 року.

22. 25 травня 2006 року виконавча служба звернулась до прокурора з поданням про порушення кримінальної справи за обвинуваченням посадових осіб Пенсійного фонду в умисному невиконанні судового рішення від 23 жовтня 2002 року та ухвали від 23 квітня 2004 року.

23. 11 серпня 2006 року прокурор відхилив цю вимогу в зв'язку з відсутністю ознак злочину.

24. 30 травня 2007 року Вищий адміністративний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора на судові рішення від 14 червня та 21 вересня 2001 року.

25. 8 серпня 2007 року Дзержинський суд відхилив подання прокурора про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими обставинами та про зупинення виконавчого провадження.

26. 4 жовтня 2007 року апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) залишив цю ухвалу без змін.

27. Рішення від 23 жовтня 2002 року залишається невиконаним.

B. Кримінальне провадження щодо заявника

28. 5 грудня 2002 року прокурор порушив кримінальну справу проти заявника за обвинуваченням у втручанні в діяльність судді Дзержинського суду (стаття 376 Кримінального кодексу). Постановою прокуратури заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

29. 26 лютого 2003 року по закінченні попереднього слідства прокурор направив кримінальну справу до Дзержинського суду.

30. 5 березня 2003 року апеляційний суд за клопотанням голови Дзержинського суду передав справу до Червонозаводського районного суду м. Харкова (далі - Червонозаводський суд).

31. У листопаді 2003 року Червонозаводський суд відмовив у розгляді скарги заявника на постанову прокурора від 5 грудня 2002 року у зв'язку з тим, що справа знаходилась на розгляді суду першої інстанції.

32. У ході розгляду апеляційної скарги заявника на постанову від 20 листопада 2003 року апеляційний суд встановив, що заявник не був належним чином проінформований про дату судового засідання у Дзержинському суді та 13 січня 2004 року звернувся до Державної судової адміністрації з вимогою розглянути це питання.

33. 16 березня 2004 року апеляційний суд залишив в силі постанову від 20 листопада 2003 року. Того ж дня апеляційний суд виніс ухвалу, якою звернув увагу Державної судової адміністрації на факт порушення процесуального законодавства суддею Дзержинського суду, який розглядав справу.

34. 10 лютого 2005 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на постанову від 20 листопада 2008 року.

35. 30 листопада 2005 року Червонозаводський суд закрив кримінальну справу в зв'язку з закінченням строку давності.

36. 5 грудня 2005 року заявник подав апеляційну скаргу, вимагаючи визнання його невинуватості.

37. 16 лютого 2006 року апеляційний суд скасував ухвалу від 30 листопада 2005 року та направив справу на новий розгляд.

38. У травні 2006 року провадження було поновлено у Червонозаводському суді.

39. У період з травня 2006 року по лютий 2007 року п'ять з шести судових засідань були відкладені у зв'язку з неявкою свідків та потерпілого до суду.

40. У лютому 2007 року справу було передано іншому судді.

41. Провадження досі триває в суді першої інстанції.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

42. Відповідне національне законодавство відносно невиконання остаточних рішень викладене у рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-18, 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО НЕВИКОНАННЯ ОСТАТОЧНОГО РІШЕННЯ, ВИНЕСЕНОГО НА КОРИСТЬ ЗАЯВНИКА

43. Заявник скаржився за п. 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу на тривале невиконання рішення від 23 жовтня 2002 року. Ці статті у відповідній частині передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

44. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

45. У своїх зауваженнях Уряд зазначав, що державні виконавці вжили всіх заходів, необхідних для виконання зазначеного рішення, та стверджував, що у справі заявника не було порушення п. 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу. Уряд також стверджував, що така тривалість виконавчого провадження була спричинена численними оскарженнями відповідачем ухвал та рішень національних судів.