Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Компанія "Регент" проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

пані Сніжана Ботучарова (Snejana Botoucharova),

п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

п. Райт Маруст (Rait Maruste),

пані Рената Ягер (Renate Jaeger),

пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 березня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 773/03), поданою до Суду проти України 12 жовтня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) компанією "Регент" (далі - компанія-заявник), зареєстрованою на Сейшельських островах.

2. Компанія-заявник була представлена своїм директором - п. Юрієм Портніком, який проживає у м. Лондоні. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. Компанія-заявник скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу на невиконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 23 грудня 1998 року. Зокрема, заявник стверджував, що рішення суду не виконувалося через неналежне виконання своїх обов'язків державною виконавчою службою та у зв'язку із введенням в дію Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" N 2864-III від 29 листопада 2001 року.

4. Ухвалою від 10 квітня 2007 року Суд визнав заяву частково прийнятною.

5. Компанія-заявник та Уряд подали свої письмові зауваження (пункт 1 правила 59). Палата Суду після консультацій зі сторонами вирішила, що немає необхідності у слуханнях (пункт 3 правила 59, in fine). Кожна сторона надала письмові зауваження у відповідь на зауваження іншої сторони.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Компанія-заявник є приватним підприємством "Regent Engineering International Limited", зареєстрованим у місті Вікторія (Сейшельські острови). Фактична адреса компанії - місто Лондон (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). Компанія-заявник у Суді була представлена своїм директором - п. Юрієм Портніком, який проживає у м. Лондоні.

A. Провадження у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України

7. У грудні 1998 року товариство із обмеженою відповідальністю "СОМ" (далі - компанія СОМ), зареєстроване у місті Прага (Чеська Республіка), подало позов до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - арбітражний суд) до відкритого акціонерного товариства "Оріана", вимагаючи компенсації за порушення умов контракту. Зокрема, компанія СОМ стверджувала, що ВАТ "Оріана", яка зареєстрована у місті Калуші (Івано-Франківська область) та 99,9% акцій якої належать державі, не виконала свої договірні зобов'язання по переробці сировини.

8. 23 грудня 1998 року арбітражний суд виніс рішення, яким зобов'язав ВАТ "Оріана" сплатити на користь компанії СОМ 2 466 906,47 доларів США компенсації.

B. Виконавче провадження, розпочате компанією СОМ

9. 19 липня 1999 року компанія СОМ подала клопотання до арбітражного суду Івано-Франківської області (далі - обласний арбітражний суд), вимагаючи визнати компанію СОМ кредитором у ВАТ "Оріана" у зв'язку з рішенням про присудження виплати від 23 грудня 1998 року.

10. 2 серпня 1999 року відділ державної виконавчої служби Калуського районного управління юстиції Міністерства юстиції (далі - виконавча служба) відкрив виконавче провадження з метою стягнути з ВАТ "Оріана" суму, присуджену арбітражним судом. Це виконавче провадження було приєднано до інших виконавчих проваджень, які вже тривали відносно ВАТ "Оріана".

11. 16 жовтня 1999 року обласний арбітражний суд відхилив клопотання компанії СОМ про порушення провадження про банкрутство ВАТ "Оріана".

12. 18 та 21 жовтня 1999 року виконавча служба накладала арешт на власність ВАТ "Оріана". 13 грудня 1999 року виконавча служба скасувала постанову про накладення арешту на майно ВАТ "Оріана".

13. 14 грудня 1999 року на майно ВАТ "Оріана" знову було накладено арешт. 16 грудня 1999 року виконавча служба вирішила продати частину арештованого майна (цех по полімеризації, що належав ВАТ "Оріана").

14. 20 вересня 2000 року компанія СОМ повторно звернулася до обласного арбітражного суду із вимогою порушити провадження у справі про банкрутство ВАТ "Оріана". Компанія СОМ також вимагала внести її до списку кредиторів ВАТ "Оріана".

15. З 1999 року по 2003 рік виконавча служба проводила численні заходи з метою погашення заборгованості ВАТ "Оріана". Зокрема, виконавча служба виставляла платіжні вимоги до банку, арештовувала активи боржника, забороняла продаж майна без спеціального дозволу, що належало ВАТ "Оріана", та намагалася продати частину майна компанії для погашення заборгованості. Виконавча служба також арештовувала банківські рахунки та акції ВАТ "Оріана" (включно із акціями в компанії Лукор, які належали ВАТ "Оріана").

16. У той же час виконавче провадження призупинялося кілька разів через оскарження ВАТ "Оріана" дій виконавчої служби в судах та через подання численними кредиторами цієї компанії позовів до суду про визнання її банкрутом.

17. 18 вересня 2002 року господарський суд Івано-Франківської області (колишня назва - арбітражний суд Івано-Франківської області) розпочав провадження у справі про банкрутство ВАТ "Оріана". Це провадження ще триває.

18. 22 січня 2003 року компанія СОМ подала клопотання до господарського суду Івано-Франківської області щодо включення її до списку кредиторів ВАТ "Оріана".

C. Виконавче провадження, розпочате заявником

19. 10 лютого 2003 року компанія-заявник уклала договір із компанією СОМ про уступку вимоги боргу за рішенням арбітражного суду від 23 грудня 1998 року.

20. 8 червня 2004 року компанія-заявник та компанія СОМ звернулися до арбітражного суду з клопотанням про визнання компанії-заявника кредитором у арбітражному провадженні щодо ВАТ "Оріана" на підставі вищезазначеного договору. 21 червня 2004 року Голова арбітражного суду відхилив їхнє клопотання, стверджуючи, що арбітражний суд було ліквідовано після присудження виплати 23 грудня 1998 року.

21. 9 липня 2004 року компанія-заявник та компанія СОМ звернулися до апеляційного суду Івано-Франківської області (далі - апеляційний суд) із клопотанням визнати компанію-заявника правонаступником стосовно боргу, присудженого до виплати компанії СОМ рішенням арбітражного суду від 23 грудня 1998 року.

22. 16 липня 2004 року компанія-заявник та компанія СОМ звернулися до виконавчої служби з клопотанням змінити кредитора у виконавчому провадженні на підставі договору.

23. 9 вересня 2004 року компанія-заявник та компанія СОМ звернулися до апеляційного суду із клопотанням визнати компанію-заявника кредитором ВАТ "Оріана" та замінити компанію СОМ на компанію-заявника як сторону у виконавчому провадженні за тих самих підстав, що наведені вище.

24. 10 вересня 2004 року апеляційний суд задовольнив клопотання компанії-заявника. Він оголосив компанію-заявника кредитором ВАТ "Оріана" щодо боргу 2 466 906,47 доларів США відповідно до рішення арбітражного суду від 23 грудня 1998 року.

25. 18 листопада 2004 року компанія-заявник та компанія СОМ звернулися до виконавчої служби із клопотанням замінити компанію СОМ на компанію-заявника у виконавчому провадженні щодо ВАТ "Оріана".

26. 9 грудня 2004 року виконавча служба замінила першого кредитора на компанію-заявника у виконавчому провадженні на підставі ухвали від 10 вересня 2004 року.

27. 29 грудня 2005 року господарський суд Івано-Франківської області (далі - обласний господарський суд) виніс постанову про те, що виконавча служба має зупинити виконавче провадження.

28. 30 грудня 2005 року виконавча служба зупинила виконавче провадження та передала виконавчі листи розпоряднику майном ВАТ "Оріана".

29. 23 січня 2006 року компанія-заявник звернулася до обласного господарського суду з клопотанням про включення його до списку кредиторів на підставі договору від 10 лютого 2003 року та постанови апеляційного суду від 10 вересня 2004 року.

30. 6 лютого 2006 року обласний господарський суд задовольнив клопотання компанії-заявника та зобов'язав розпорядника майна внести відповідні зміни до списку кредиторів.

31. 27 лютого 2006 року компанія-заявник зробила запит до виконавчої служби стосовно заміни компанії СОМ на його компанію у списку кредиторів у виконавчому провадженні щодо ВАТ "Оріана".

32. Виконавче провадження ще триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ

A. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року

33. Відповідно до статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд має право накладати мораторій на погашення заборгованості компанії, проти якої порушено провадження у справі про банкрутство. Мораторій означає заборону виконавчій службі виконувати рішення, прийняті проти такої компанії. Та сама стаття зазначає, що компанія, захищена мораторієм, повинна мати імунітет від стягнень та інших санкцій за невиконання або неналежне виконання своїх фінансових зобов'язань під час дії мораторію.

B. Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року

34. Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" має за мету захист державних інтересів при продажу активів, що належать підприємству, в якому державі належить щонайменше 25 відсотків акціонерного капіталу, мораторій на погашення заборгованості за рішенням суду було введено до того часу, поки не буде вдосконалено механізм примусової реалізації майна таких підприємств. Не було встановлено жодних строків.

35. У статті 2 цього Закону зазначено, що примусова реалізація активів компанії включає виконання листів, виданих державною виконавчою службою на активи, що належать таким компаніям. Таким чином, Закон зупиняє виконання всіх виконавчих листів, виданих державною виконавчою службою на активи підприємств, в яких державі належать 25% акціонерного капіталу.

C. Відповідні положення Цивільного кодексу та Закону України "Про власність"

36. Відповідно до статті 214 Цивільного кодексу у випадку затримки у виконанні своїх фінансових зобов'язань боржник зобов'язаний, на вимогу кредитора, виплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

37. Глава 40 ("Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди") Цивільного кодексу передбачає компенсацію та встановлює підстави для такої компенсації. Розділ VII ("Захист права власності") Закону України "Про власність" гарантує захист права власності та передбачає можливість судового переслідування з цього приводу. Також статті 197-202 Глави 17 ("Уступка вимоги і перевід боргу") Цивільного кодексу передбачають укладання договорів уступки та передачу прав вимагати виконання зобов'язань за договором.

D. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року

38. Стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. Відповідно до статті 85 Закону кредитор може подавати скаргу на дії чи бездіяльність державної виконавчої служби до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Стаття 86 Закону надає стягувачу право звернутися з позовом до суду проти юридичної особи, якій надано повноваження на виконання рішення через неналежне виконання або невиконання цього рішення, та отримати компенсацію.

39. Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" рішення, прийняті третейськими судами, підлягають виконанню державною виконавчою службою (частина 1 статті 3 Закону) і прирівнюються до рішень, які винесені національними судами.

E. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року

40. Стаття 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачає відповідальність державних виконавців за неналежне виконання своїх обов'язків та компенсацію за шкоду, заподіяну виконавцем під час виконання рішення. Відповідно до статті 13 Закону дії та бездіяльність можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду.

F. Відповідні постанови Кабінету Міністрів України та звіти Фонду держмайна

41. У зв'язку із фінансовою ситуацією, що виникла у ВАТ "Оріана", Кабінетом Міністрів було прийнято кілька актів:

(a) N 1650 від 19 жовтня 1998 року (про заходи, спрямовані на запобігання банкрутству ВАТ "Оріана" та передачу управління компанією підприємству "Shelton enterprise");

(b) N 1280 від 16 липня 1999 року, яка скасувала попередню постанову стосовно ВАТ "Оріана" (вона також стосувалась заходів, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного становища ВАТ "Оріана", та реструктуризації її боргів);

(c) постанова N 800 від 10 травня 1998 року (про затвердження переліку підприємств і розмірів їх земельних ділянок, що звільняються від сплати земельного податку в 1999 році);

(d) N 92-р від 19 лютого 2000 року (про приватизацію ВАТ "Оріана");

(e) N 314-р від 10 серпня 2000 року (про сплату боргів ВАТ "Оріана" за позички, які вона отримала);

(f) N 810-р від 28 жовтня 2004 року (щодо призупинення приватизації ВАТ "Оріана" та продажу 47,93% акцій ВАТ "Оріана" в ЗАТ "Лукор", заснованому ВАТ "Оріана" та "Лукойлом", російською компанією).

42. 3 серпня 2000 року Кабінет Міністрів України затвердив процедуру сплати боргів ВАТ "Оріана" перед державним бюджетом, які складали 34 115 000 доларів США.

43. З цілого ряду приводів Уряд включав ВАТ "Оріана" до списку державних підприємств, які становили стратегічну важливість для економічного процвітання та благополуччя України та які не підлягали приватизації (див., наприклад, постанови Кабінету Міністрів України N 1346 та N 1734 від 29 серпня 2000 року та від 23 грудня 2004 року відповідно).

44. Уряд також взяв на себе зобов'язання по фінансуванню компенсації за шкоду, завдану навколишньому середовищу діяльністю ВАТ "Оріана" (постанова Кабінету Міністрів України N 593 від 18 липня 2005 року).

45. У своїй постанові від 19 серпня 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив план дій, який передбачає усунення шкоди навколишньому середовищу, спричиненої діяльністю "Калійного заводу", що належить ВАТ "Оріана". План дій передбачав фінансування у розмірі 33 800 000 гривень з державного бюджету для екологічних робіт у період з 2003 по 2012 роки.

46. У своєму розпорядженні N 308-р від 3 серпня 2005 року Прем'єр-міністр зобов'язав Кабінет Міністрів перевірити фінансові проблеми ВАТ "Оріана" та вжити необхідних заходів для її економічного розвитку.

47. Також, як випливає зі Звіту Фонду держмайна України від 15 грудня 2004 року, держава, а особливо Фонд держмайна, керували "корпоративним правами" ВАТ "Оріана" (її корпоративними інвестиціями). Зокрема, 26 травня 2006 року Фонд держмайна призначив державного представника до Спостережної ради ВАТ "Оріана" та наказав відповідним структурним підрозділам Фонду держмайна видати довіреність представнику, яка б надавала йому право керувати тими акціями ВАТ "Оріана", що належать державі.

G. Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року у справі стосовно мораторію на примусову реалізацію майна

48. У своєму рішенні Конституційний Суд України визначив, що Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року відповідав Конституції України. Він також визначив, що Закон, що розглядався, не порушував конституційного принципу обов'язкового характеру судових рішень. Рішення суду, що вимагають примусової реалізації майна підприємств і які постановлялись до та після прийняття закону, не відміняються; вони залишаються чинними, а їх виконання призупиняється лише до того часу, коли буде покращено механізм примусової реалізації майна. Це означає, що Закон продовжив строк виконання рішень протягом цього періоду ("період вдосконалення законодавства").

H. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року

49. У відповідних положеннях Розділу VIII Закону стосовно визнання та виконання арбітражних рішень, зокрема, зазначено таке:

Стаття 5. Межі втручання суду

"З питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі".

Стаття 6. Органи для виконання певних функцій сприяння та контролю щодо арбітражу

"1. Функції, зазначені в пунктах 3 та 4 статті 11, пункті 3 статті 13, статті 14, виконуються Президентом Торгово-промислової палати України.

2. Функції, зазначені в пункті 3 статті 16 і пункті 2 статті 34, виконуються апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя за місцезнаходженням арбітражу" ( 6 вересня 2005 року Верховна Рада України внесла зміни до цієї статті та передала виконання цих функції судам першої інстанції).

Стаття 35. Визнання та виконання арбітражного рішення

"1. Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.