Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Кобець проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 січня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 16437/04), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Олексієм Вікторовичем Кобцем (далі - заявник) 25 березня 2004 року.

2. Заявник, якому було надано юридичну допомогу, був представлений панами В.Каском та Р.Кирилюком, практикуючими адвокатами у місті Києві, Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та п. Ю.Зайцевим.

3. 7 вересня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скарги за статтею 3 Конвенції стосовно стверджуваного заявником неналежного з ним поводження працівника міліції. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно. Справі було надано пріоритет відповідно до правила 41 Реґламенту Суду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, 1977 року народження, проживає у місті Києві, Україна.

A. Події 7-8 липня 2002 року

5. 7 липня 2002 року об 11 годині вечора між заявником, К., М. та водієм таксі Б. відбулася бійка, в результаті якої машину водія таксі було пошкоджено. Водій таксі повідомив оператора кол-центру таксі про напад на нього. Приїхали два інших водії таксі, які були в той час неподалік, та спробували зупинити бійку. У результаті зчинилась інша бійка, яка закінчилася тим, що заявник та К. були покладені на землю та утримувались обличчям донизу, М. утік. У той же час приїхала міліція та затримала заявника та К.

6. Вони були доставлені до Київської міської наркологічної лікарні, де 8 липня 2002 року о 1 год. 25 хв. ночі заявник був оглянутий лікарем, який визначив, що заявник був у стані алкогольного сп'яніння. Також лікар встановив, що у заявника, inter alia, були садни на лобі та синець біля ока. Пізніше заявник та К. були доставлені до територіального відділення міліції Солом'янського районного управління ГУ МВС України в м. Києві (далі - відділення міліції).

7. Як зазначив заявник, працівник міліції Р. вимагав підписати заяву, в якій зазначалося, що він приймав участь у нападі. Після відмови зробити це заявник нібито був побитий гумовим кийком.

8. Коли (близько 6 години вечора) заявник поскаржився на головний біль та нудоту, йому викликали швидку допомогу. Було встановлено, що заявник мав численні травми на обличчі, голові та вухах. Його тіло та особливо спина були у чисельних синцях від ударів, можливо нанесених палицями. Лікар швидкої допомоги також встановив, що заявник мав симптоми струсу головного мозку. Відповідно до звіту швидкої медичної допомоги заявник розповів лікарям, що його побили водії таксі. Лікарі рекомендували направити заявника до лікарні.

9. 8 липня 2002 року о 21 годині заявника було звільнено з відділу міліції. Мати заявника викликала швидку допомогу до відділу міліції. О 22 годині вечора заявника було госпіталізовано із діагнозом закрита черепно-мозкова травма, струс мозку та численні ушкодження спини. Заявник розповів лікарям, що його побили працівники міліції під час тримання його під вартою.

10. 9 липня 2002 року лікар швидкої допомоги поінформував співробітників міліції про те, що заявник та К. були госпіталізовані. Лікар також зазначив, що заявник та К. розповіли, що вони були побиті співробітниками міліції. Співробітник міліції С. склав відповідний рапорт про отриману інформацію та довів її до відома керівника територіального відділення міліції Солом'янського районного управління ГУ МВС України в м. Києві. Його рапорт було приєднано до матеріалів кримінальної справи стосовно заявника (див. наведене нижче).

11. Того ж дня на вимогу заявника було проведено судово-медичну експертизу та встановлено легкі тілесні ушкодження (численні ушкодження та синці, струс мозку), деякі з яких можливо були завдані гумовими кийками. Заявник розповів експерту, що невідомі особи побили його палицями у ніч з 7 на 8 липня 2002 року.

12. 15 липня 2002 року заявник виписався із лікарні. Згідно з твердженнями заявника його змусили покинути лікарню, не дивлячись на те, що він ще повністю не одужав. Після цього він ще понад два тижні перебував вдома.

B. Кримінальна справа проти заявника

13. 10 липня 2002 року була порушена кримінальна справа за обвинуваченням заявника у хуліганстві.

14. 5 лютого 2003 року заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні вищевказаного злочину.

15. 17 березня 2003 року досудове слідство закінчено та справа була направлена на розгляд до суду.

16. 5 серпня 2003 року Солом'янський районний суд міста Києва звільнив заявника від кримінальної відповідальності з огляду на те що "внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність і заявник перестав бути суспільно небезпечним". Заявник оскаржив це рішення, зазначаючи, inter alia, що він ніколи не погоджувався на закриття кримінальної справи за цих підстав. 7 жовтня 2003 року Київський міський апеляційний суд залишив ухвалу від 5 серпня 2003 року без змін. 30 березня 2004 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявника.

17. Листом від 23 червня 2004 року Верховний Суд повідомив матір заявника, що він прийняв рішення про витребування кримінальної справи заявника для вирішення питання про необхідність перегляду справи в порядку виключного провадження. Заявник не повідомив Суд про результат цього провадження.

C. Розслідування стосовно стверджуваного неналежного поводження

18. 14 грудня 2002 року мати заявника поскаржилася на жорстоке поводження та незаконне тримання під вартою, використавши спеціальну гарячу лінію органів внутрішніх справ "Телефон довіри". Мати заявника була запрошена на зустріч 16 грудня 2002 року зі співробітниками органів внутрішніх справ до Міністерства внутрішніх справ для оформлення належним чином скарги та відповідних доказів.

19. 29 січня 2003 року слідчий М. надіслав матеріали справи стосовно заяви заявника про його побиття співробітником міліції до прокуратури Солом'янського району м. Києва для додаткового вивчення.

20. 5 лютого 2003 року заявник подав до органів прокуратури схожу скаргу про неналежне поводження співробітників міліції. 18 лютого 2003 року прокуратура Солом'янського району м. Києва відмовила у відкритті кримінальної справи через відсутність доказів неналежного поводження співробітником міліції, оскільки було встановлено, що зазначені ушкодження були завдані заявникові під час бійки з водіями таксі. Невстановленої дати, в період між березнем та серпнем 2003 року, це рішення було скасовано та справу повернуто на подальше розслідування.

21. Листом від 1 квітня 2003 року інспектор по особовому складу Головного управління МВС України в м. Києві поінформував заявника, що матеріали внутрішнього розслідування було передано до прокуратури Солом'янського району м. Києва. На працівників Солом'янського районного управління ГУ МВС України в м. Києві було накладено дисциплінарне стягнення в зв'язку з триманням заявника під вартою без належного фіксування факту його затримання та тримання під збили вартою.

22. 26 серпня 2003 року прокуратура Солом'янського району м. Києва прийняла рішення не висувати обвинувачення співробітникам міліції за стверджуване заявником неналежне поводження.

23. 20 жовтня 2003 року прокуратура м. Києва встановила, що розслідування було неналежним, скасувала рішення прокуратури Солом'янського району м. Києва та зобов'язала продовжити розслідування скарг заявника. 31 жовтня 2003 року прокуратура Солом'янського району м. Києва порушила кримінальну справу за фактом перевищення повноважень співробітниками міліції.

24. З лютого по квітень 2004 року ця справа двічі закривалася та знову порушувалась прокурором.

25. 22 червня 2004 року слідчий прокуратури Солом'янського району м. Києва встановив, що співробітники міліції не мають нести відповідальність за численні ушкодження заявника.

26. 19 серпня 2004 року прокуратура м. Києва скасувала рішення від 22 червня 2004 року та передала справу до прокуратури Шевченківського району м. Києва для подальшого розслідування.

27. 30 липня 2005 року прокуратура Шевченківського району м. Києва закрила кримінальну справу через відсутність складу злочину. Зокрема, В. та В. (пасажири таксі) та Б. (водій таксі) засвідчили, що працівники міліції не били заявника під час затримання. Також було встановлено, що ушкодження могли бути завдані заявнику водіями таксі. Крім того, у судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи проти К. останній засвідчив, що чотири чи п'ять водіїв таксі побили його та заявника. Внаслідок цієї бійки К. зламали ніс та одне ребро.

28. 31 травня 2006 року Шевченківський районний суд м. Києва скасував це рішення та передав справу для подальшого розслідування до прокуратури Шевченківського району м. Києва. Суд вказав, що Б. та К. не були належним чином допитані стосовно причин, які призвели до іншої бійки, не були допитані інші водії таксі, а також не було проведено очної ставки, зокрема, між заявником та Р. Крім того, судом було встановлено, що після повернення справи на додаткове розслідування слідчий М. не вжив жодних заходів та ґрунтував свої рішення на підставі попередніх матеріалів.

Вбачається, що розслідування все ще триває.

D. Провадження, пов'язане із затриманням заявника

29. Невстановленої дати заявник подав скаргу до Солом'янського районного суду м. Києва щодо незаконного затримання 8 липня 2002 року. 11 травня 2006 року суд відхилив скаргу заявника. 25 травня 2006 року апеляційний суд міста Києва скасував це рішення та встановив, що затримання заявника було незаконним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України 1996 року

30. Відповідно до Конституції України, в якій зокрема зазначено:

Стаття 28

"Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність..."

B. Кримінально-процесуальний кодекс 1961 року

31. Стаття 4 Кодексу передбачає, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

32. Статті 99 (1) та 215 Кодексу передбачають, що постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи чи про закриття кримінальної справи можуть бути оскаржені прокуророві чи до суду.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ З ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежне поводження співробітника міліції Р. та на відсутність адекватного та ефективного розслідування його скарг. Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту за його скаргами. У відповідних статтях, зокрема, зазначено:

Стаття З

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

34. У своїх зауваженнях від 2 грудня 2005 року Уряд стверджував, що заявник не вичерпав засоби юридичного захисту стосовно стверджуваних порушень статті 3 Конвенції, оскільки він не оскаржив до суду постанову від 30 липня 2005 року про закриття кримінальної справи.

35. У своїх зауваженнях від 1 лютого 2006 року заявник стверджував, що немає підстав визнавати його скарги неприйнятними. Зокрема заявник зазначив, що він дізнався про постанову від 30 липня 2005 року тільки із зауважень Уряду. Заявник стверджував, що у будь-якому випадку судове оскарження постанови про закриття кримінального провадження не призвело б до ефективного розслідування, оскільки на той час воно вже тривало значний період і мало численні недоліки.

36. Суд зазначав, що заперечення Уряду щодо прийнятності тісно пов'язані із суттю скарг заявника за статтями 3 та 13 Конвенції. За цих обставин Суд приєднує заперечення щодо прийнятності до розгляду скарг по суті.

37. Суд зазначає, що заява не є очевидно необґрунтованою за пунктом 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною за інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною.

B. ЩОДО СУТІ

1. Зауваження сторін

38. Уряд погодився, що заявнику дійсно було завдано легких тілесних ушкоджень. Проте Уряд наголошував, що не було жодних підстав вважати, що заявника було побито співробітниками міліції. Уряд стверджував, що зазначені ушкодження були завдані заявнику під час його бійки із водіями таксі. Уряд вказав, що хоча під час першого медичного огляду, який проводився 8 липня 2002 року о 1 год. 25 хв. ночі, було встановлено, що заявник мав лише кілька подряпин на лобі та синець біля ока. Це обстеження мало на меті лише встановлення того, чи був заявник у стані алкогольного сп'яніння. Через це лікар не перевіряв, чи мав заявник інші ушкодження, та зазначив тільки найбільш очевидні. Далі Уряд стверджував, що діагноз - струс мозку - було встановлено лише тоді, коли заявника було госпіталізовано, а раніше встановити це було неможливо через перебування заявника у стані алкогольного сп'яніння. Крім того, як тільки заявник поскаржився на стан здоров'я, співробітники міліції негайно викликали швидку допомогу. Далі Уряд вказував на те, що заявник кілька разів змінював свої показання стосовно того, хто його побив. За різних обставин він розповідав лікарям, що був побитий невідомими особами, водіями таксі та співробітниками міліції під час затримання, але він жодного разу не зазначав, що його побили у відділку міліції. Крім того, Уряд вважає, що розслідування у справі заявника було адекватним та ефективним. Зокрема, всі важливі свідки події були опитані (співробітники міліції, водії таксі, пасажири та ін.). Те, що результат розслідування не був на користь заявника, не дає підстав вважати розслідування неефективним. Відповідно Уряд не погодився, що у цій справі було порушення статті 3 Конвенції.

39. Заявник не погодився із позицією Уряду. Він стверджував, що його побив співробітник міліції Р., і таке поводження прирівнюється до тортур. Заявник стверджував, що він мав лише кілька подряпин та синець, коли він був тільки доставлений до відділу міліції, але при звільненні через 22 години він вже мав більш значні ушкодження. Заявник стверджував, що перша медична експертиза включала обстеження на предмет слідів внутрішньовенного вживання наркотиків, у зв'язку з чим він знімав одяг. Більше того, він був вдягнений у футболку із короткими рукавами. Відповідно, якби він мав значні фізичні ушкодження на той час, лікар мав би про них зазначити. Заявник також стверджував що про його побиття відповідні органи були повідомлені ще 9 липня 2005 року, коли лікар швидкої допомоги повідомив відділ міліції про його госпіталізацію, але жодних заходів вжито не було та розслідування за його скаргами не проводилось. У будь-якому випадку, коли кримінальну справу було порушено, розслідування не було адекватним та ефективним.

2. Оцінка Суду