Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сіднєв проти Україна"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. M.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 січня 2008 року, виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою N 15145/05, поданою до Суду 5 квітня 2005 року громадянином України паном Євгеном Анатолійовичем Сіднєвим (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані Валерія Лутковська та пан Юрій Зайцев.

3. 7 вересня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скаргу заявника. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті справи одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1959 році та проживає у селі Благодатне Донецької області.

5. У квітні 2004 року заявник звернувся з позовною заявою до Волновахського районного суду Донецької області з вимогою стягнути з його роботодавця - Державного вугледобувного підприємства "Донецьквугілля" різні виплати на його користь. 22 червня 2004 року суд присудив заявнику 38 524,28 грн (1).

(1) На час розгляду справи 6139,34 євро.

6. У вересні 2004 року відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції м. Донецька відкрив виконавче провадження.

7. У грудні 2004 року заявник звернувся до Волновахського районного суду Донецької області зі скаргою до державної виконавчої служби у зв'язку з невиконанням останньою рішення суду, винесеного на його користь. 5 квітня 2005 року суд виніс рішення на користь заявника і зобов'язав державну виконавчу службу виконати вказане рішення суду.

8. Протягом серпня 2005 - березня 2006 pp. рішення суду від 22 червня 2004 року було повністю виконане.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. СКАРГИ ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

10. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення суду від 22 червня 2004 року. Суд розглядатиме цю скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, у яких, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

A. Щодо прийнятності

11. Уряд надав зауваження стосовно статусу жертви заявника, подібні до тих, які Суд вже відхилив у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пункти 23-27, рішення від 27 липня 2004 року. Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих же підстав.

12. Уряд також заперечував той факт, що заявник вичерпав всі національні засоби юридичного захисту, оскільки він не звертався з позовом до національного суду щодо виплати йому компенсації за інфляційні втрати, спричинені затримкою у виконанні рішення суду.

13. Суд нагадує, що вимога щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції зобов'язує заявників використовувати засоби, які є достатніми в національній правовій системі для виправлення заявлених порушень. Суд вказує на те, що скарга заявника стосується тривалості невиконання рішення, винесеного проти підприємства державної форми власності. З цих підстав Суд не вбачає, яким чином запропонований Урядом засіб міг пришвидшити виконавче провадження або гарантувати повне задоволення вимог заявника. Суд, таким чином, прийшов до висновку, що заявника було позбавлено національного засобу юридичного захисту, на який посилається Уряд, тому заявник дотримався вимог пункту 1 статті 35 Конвенції.