Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Арсененко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та К.Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 8 січня 2008 року, виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою N 6128/04, поданою до Суду 26 січня 2004 року громадянином України паном Володимиром Миколайовичем Арсененком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені, пані Валерія Лутковська та п. Юрій Зайцев.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скаргу заявника. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті справи одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1956 році та проживає у місті Горлівка Донецької області.

5. Заявник стверджував, що в 1997 році він звернувся з позовною заявою до Центрально-міського районного суду міста Горлівка з вимогою стягнути з його колишнього роботодавця шахти ім. Леніна м. Горлівки компенсацію за шкоду, завдану здоров'ю. 6 липня 2001 року суд присудив заявнику загальну суму у розмірі 43 241,61 гривень (1) та щомісячні виплати у розмірі 834,31 грн (2).

(1) Приблизно 9593,80 євро.

(2) Приблизно 185,10 євро.

Це рішення набуло законної сили 3 грудня 2001 року.

6. 23 січня 2002 року відділ державної виконавчої служби Управління юстиції Центрально-міського району м. Горлівки відкрив виконавче провадження.

7. Листами від 17 квітня, 14 травня, 27 грудня 2002 року та 21 листопада 2003 року державна виконавча служба повідомляла заявника про неможливість продажу майна підприємства-боржника, оскільки відповідно до Закону України від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" була введена заборона на примусовий продаж майна підприємств, у яких частка державної власності становить більше 25%.

8. 27 лютого 2003 року заявнику було виплачено 11 546,43 грн. Уряд стверджував, що в 2005 році заявнику було виплачено 1475,64 грн додатково до зазначеної вище суми. На доказ цього твердження не було надано жодного документа.

9. Заявник не погодився, стверджуючи, що йому було виплачено лише 11 546,43 грн.

10. Обидві сторони погодилися, що рішення суду залишалось частково невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Сокур проти України" (Sokurv. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ТРИВАЛІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на тривалий розгляд справи судом та на тривале невиконання рішення від 6 липня 2001 року, а саме на те, що загальна сума, присуджена йому, залишалась невиплаченою. Стаття 13 Конвенції передбачає наступне:

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

13. Суд розглянув скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які у відповідних частинах передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.