Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Лебедєва проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 листопада 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 18345/03), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) громадянкою України пані Лебедєвою Аллою Степанівною (заявниця) 5 квітня 2003 року.

2. Уряд України (Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 13 березня 2006 року Суд вирішив направити скаргу на тривалість провадження Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1950 році та проживає у місті Харкові.

5. Заявниця має неповнолітню онуку П.Є., 1990 року народження. Після смерті дочки заявниці її зять, пан П.В., не дозволяв заявниці бачитись з П.Є.

6. 10 січня 1997 року заявниця звернулась до суду з позовом до пана П.В. щодо надання дозволу регулярно бачитись з онукою.

7. 3 грудня 1999 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова (далі - Орджонікідзевський суд) задовольнив позов заявниці частково.

8. 18 січня 2000 року Харківський обласний суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

9. 7 липня 2000 року Орджонікідзевський суд відмовив заявниці у задоволенні позовних вимог.

10. 5 вересня 2000 року Харківський обласний суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

11. 20 червня 2001 року Фрунзенський районний суд міста Харкова задовольнив позов заявниці частково.

12. 9 січня 2002 року апеляційний суд Харківської області скасував це рішення та залишив позов заявниці без розгляду, оскільки заявницею не був використаний позасудовий порядок вирішення спору органом опіки та піклування. Заявниці було повідомлено про можливість знову звернутись до суду з цим позовом після використання цієї можливості.

13. 14 серпня 2002 року Верховний Суд України залишив без змін ухвалу апеляційного суду Харківської області, тим самим завершивши провадження. 7 жовтня 2002 року заявниця отримала копію цієї ухвали поштою.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявниця скаржилась на те, що тривалість провадження у її справі не відповідала вимозі "розумного строку" згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... щодо його прав і обов'язків цивільного характеру..."

15. Уряд не погодився зі скаргою заявниці.

16. Суд зазначає, що провадження у справі заявниці розпочалось 10 січня 1997 року та закінчилось 14 серпня 2002 року. Таким чином, частина провадження стосується періоду до 11 вересня 1997 року, тобто до набрання Конвенцією чинності для України. Відповідно тривалість провадження у справі заявниці у судах трьох інстанцій, яка підпадає під компетенцію Суду, становила чотири роки та одинадцять місяців. Однак, оцінюючи розумність тривалості провадження після 11 вересня 1997 року, потрібно взяти до уваги стан провадження на той час (див. "Мілошевіч проти колишньої "Югославської Республіки Македонія" (Milocevic v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), N 15056/02, п. 21, 20 квітня 2006 року; "Стирановскі проти Польщі" (Styranowski v. Poland), N 28616/95, п. 46, ECHR 1998-VIII; "Фоті та інші проти Італії" (Foti and Others v. Italy), рішення від 10 грудня 1982 року, Серія А, N 56, ст. 18, п.53).

A. Щодо прийнятності

17. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ця скарга не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно Суд повинен визнати її прийнятною.

B. Щодо суті

18. Уряд стверджував, що національні суди розглядали справу без істотних затримок, які могли мати місце з вини держави. Зокрема, він в загальних рисах зазначив, що розгляд справи було ускладнено у зв'язку з тим, що під час першого розгляду справи Орджонікідзевським судом було заслухано показання декількох свідків, а також представників органу опіки та піклування, управління освіти, школи та лікарні.

19. Заявниця не погодилась та стверджувала, що під час розгляду справи суди не діяли із достатньою сумлінністю.