Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Романова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 33089/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Романовою Тетяною Леонідівною (далі - заявниця) 8 серпня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 14 лютого 2006 року Суд вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до положень пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявниця народилась у 1951 році та проживає у місті Миколаєві.

A. Провадження щодо першого звільнення заявниці

5. З 1991 року по 1996 рік заявниця працювала у приватній компанії Н., яка обслуговувала гуртожитки студентів Українського державного морського технічного університету (УДМТУ). У 1996 році УДМТУ, після судового спору з Н., який тривав один рік, розірвав контракт з Н. та поновив на роботі більшість колишніх працівників Н., проте заявницю не поновив.

6. У травні 1996 року заявниця подала судовий позов до Н. та УДМТУ про незаконне звільнення. 26 липня 1996 року місцевий суд Центрального району міста Миколаєва (далі - районний суд) затвердив мирову угоду між сторонами та закрив провадження у справі.

7. 4 вересня 2001 року за клопотанням заявниці районний суд поновив провадження у зв'язку з переглядом справи за нововиявленими обставинами. У ході провадження заявниця відмовилась від позову до Н.

8. 24 вересня 2001 року районний суд у складі судді А., який розглядав справу одноособово, задовольнив позов заявниці та зобов'язав УДМТУ негайно поновити її на роботі. УДМТУ оскаржив це рішення.

9. 27 лютого 2002 року апеляційний суд Миколаївської області (далі - апеляційний суд) скасував зазначене рішення та направив справу на новий розгляд до районного суду в іншому суддівському складі.

10. Справа знову була розглянута суддею А., який 12 липня 2002 року відмовив у задоволенні позову заявниці як необґрунтованого. Заявниця оскаржила це рішення. 25 вересня 2002 року апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін та відхилив скаргу заявниці. Питання правомочності судді А. переглядати цю справу по суті не коментувалось в цій ухвалі апеляційного суду.

11. Заявниця подала касаційну скаргу, стверджуючи, між іншим, що її справа була розглянута суддею, який не був правомочний це робити. 19 лютого 2003 року Верховний Суд України відхилив скаргу заявниці, встановивши, що не було жодних порушень норм процесуального чи матеріального права з боку судів нижчих інстанцій.

B. Наступні провадження

1. Провадження щодо зобов'язання поновити на роботі

12. У жовтні 2002 року УДМТУ звернувся до районного суду із заявою про поворот виконання рішення від 24 вересня 2001 року щодо зобов'язання поновити заявницю на роботі. 24 грудня 2002 року районний суд ухвалив, що оскаржуване зобов'язання втратило свою юридичну силу 27 лютого 2002 року, оскільки апеляційний суд скасував рішення, яке містило відповідне зобов'язання. Суд також вказав УДМТУ "на вирішення питання про звільнення (заявниці)". Заявниця оскаржила це рішення.

13. 13 березня 2003 року апеляційний суд виключив з оскаржуваного рішення посилання на необхідність вирішити питання про звільнення заявниці та в іншій частині ухвалу районного суду залишив без змін. 19 травня 2003 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці.

2. Провадження щодо другого звільнення

14. 26 грудня 2002 року заявницю було звільнено з УДМТУ. Вона звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку. 23 серпня 2003 року районний суд відмовив в задоволенні її позовних вимог, вказавши, що заявницю було прийнято на роботу до УДМТУ на підставі рішення суду від 24 вересня 2001 року щодо зобов'язання поновити її на роботі, яке було скасовано 27 лютого 2002 року.

15. Апеляційна та касаційна скарги заявниці були відхилені відповідно апеляційним судом 22 липня 2003 року та Верховним Судом України 31 жовтня 2003 року.

3. Позов про стягнення невиплаченої заробітної плати

16. 27 серпня 2003 року заявниця звернулась до суду з позовом до УДМТУ, у якому вона зазначила, що їй не було виплачено заробітну плату у повному обсязі. 1 лютого 2004 року суд відмовив у задоволені цього позову. 13 лютого 2004 року апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявниці на це рішення.

17. Відповідна частина статті 21 Цивільного процесуального кодексу від 18 липня 1963 року (далі - Кодекс), в редакції на той час, передбачала таке:

"Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може розглядати цю ж справу в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також брати участь у її новому розгляді у першій інстанції після скасування попереднього рішення".

18. Стаття 336 Кодексу перераховує підстави для скасування судом касаційної інстанції судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Ця стаття, у відповідній частині, передбачала:

"Судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справа розглянута неправомочним суддею або складом суду.

19. Заявниця скаржилась за статтею 6 Конвенції на несправедливий характер провадження у справі про перше звільнення. Вона, зокрема, стверджувала, що склад районного суду, який розглядав її справу вдруге (після повернення справи на новий розгляд), всупереч національному законодавству був представлений тим же суддею, який розглядав її справу вперше. Заявниця стверджувала про порушення її права на розгляд справи "незалежним і безстороннім судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке: