Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Парінцев та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та п. Дж.С.Філліпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за дванадцятьма заявами проти України, поданими відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України та юридичними особами:

- паном Олександром Никифоровичем Парінцевим, 1930 року народження, який проживає у місті Новогродівка (заява N 22606/04);

- паном Віктором Петровичем Волоховим, який проживає у місті Красний Кут (1) (заява N 43060/04);

- паном Миколою Івановичем Буланкіним, 1937 року народження, який проживає у місті Софіївка (заява N 43139/04);

- паном Віктором Дмитровичем Ігнатовичем, 1946 року народження, який проживає у місті Горлівка (заява N 8453/05);

- паном Миколою Миколайовичем Черних, 1955 року народження, який проживає у місті Горлівка (заява N 24385/05);

- паном Іваном Миколайовичем Герасимовим, 1939 року народження, який проживає у місті Черкаси (заява N 27307/05);

- паном Віталієм Даниловичем Ващенком, 1940 року народження, який проживає у місті Новогродівка (заява N 27309/05);

- паном Василем Васильовичем Муніциним, який проживає у місті Вугледар (2) (заява N 30198/05);

- ТОВ "Донбасіндустрія", місто Луганськ (заява N 36033/05);

- ТОВ "Донбаспромпоставка", місто Луганськ (заява N 36479/05);

- паном Володимиром Арсенійовичем Іщенком, 1949 року народження, який проживає у місті Вахрушево (заява N 45526/05);

- пані Валентиною Василівною Швець, 1941 року народження, яка проживає у місті Красний Луч (заява N 45527/05).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим та Керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини пані І.Шевчук.

3. Суд вирішив направити Уряду скарги щодо тривалого виконання остаточних рішень судів, винесених на користь заявників проти вугледобувних підприємств, що перебували у державній власності. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

4. У різні дати кожен із заявників отримав одне чи кілька судових рішень, що набрали законної сили, якими було присуджено стягнути на їхню користь кошти з вугледобувних підприємств, що перебували у державній власності (див. додаток). Для виконання цих рішень були відкриті виконавчі провадження.

5. Рішення, винесені на користь другого та третього заявників, були виконані 24 грудня 2004 року та 7 серпня 2006 року відповідно.

6. Рішення, винесені на користь інших заявників, залишаються повністю або частково невиконаними через відсутність коштів у боржників.

7. Деякі заявники безрезультатно зверталися до різних державних підприємств з метою отримати відшкодування за тривале виконання рішень, винесених на їх користь.

8. Після того, як розпочався розгляд заяви відповідно до Конвенції, другий та сьомий заявники померли. Їхні вдови, пані Лідія Михайлівна Волохова та Галина Олександрівна Ващенко, повідомили Суд, що вони бажають підтримати заяви своїх померлих чоловіків.

9. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), заява N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

10. Відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду Суд вирішує об'єднати заяви, беручи до уваги спільне фактичне та правове підґрунтя.

11. Уряд-відповідач не висловив жодних аргументів проти участі вдів другого та сьомого заявників.

12. Беручи до уваги усі обставини справи та інформацію, яка є в його розпорядженні, Суд вважає, що вдови другого та сьомого заявників можуть брати участь у цьому провадженні на свою користь (див. "Шаренок проти України" (Sharenok v. Ukraine), заява N 35087/02, пункти 10-12, рішення від 22 лютого 2005 року). Проте, всі посилання у тексті робитимуться на заявників.

13. Заявники скаржилися на те, що державні органи влади не виконали рішення, винесені на їхню користь, протягом належного часу. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Перший, п'ятий, сьомий, дев'ятий та десятий заявники посилаються ще й на статтю 13 Конвенції в контексті скарг на неможливість отримати заборгованість згідно рішень судів у розумний строк. У вищезгаданих положеннях Конвенції, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено. має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

14. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності згаданих вище скарг.

15. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що заяви не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Щодо суті

16. Уряд утримався від зауважень стосовно суті поданих першим заявником скарг. У своїх зауваженнях щодо суті поданих скарг іншими заявниками Уряд зауважив, що не було порушення їхніх прав, закріплених Конвенцією.

17. Заявники не погоджуються.

18. Суд зауважує, що рішення, винесені на користь заявників, не виконувалися протягом значного часу. А саме, період стягнення заборгованості у кожній зі справ заявників тривав більше двох років та двох місяців.

19. Суд повторює, що він встановлював в багатьох схожих справах порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) згадане вище, пункти 36-37, та справу "Шаренок проти України" (Sharenok v. Ukraine), заява N 35087/02, пункти 37-38, рішення від 22 лютого 2005 року).

20. Дослідивши всі матеріали справи, які є у його розпорядженні, Суд зазначає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, який переконав би Суд дійти іншого висновку у цій справі.

21. Таким чином, у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

22. Суд не вважає за необхідне, за цих обставин, розглядати за статтею 13 Конвенції ті ж скарги, що і за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

23. Третій заявник додатково посилався на статтю 3 Конвенції в контексті фактів справи.

24. Сьомий заявник додатково скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість та надмірну тривалість провадження стосовно компенсації за затримку виконання рішення суду.

25. Дев'ятий та десятий заявники також посилалися на статтю 1 Конвенції в контексті обставин справи без подальшого обґрунтування.

26. Детально розглянувши ці скарги заявників у світлі всіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

27. Таким чином, ця частина заяв має бути оголошена неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

28. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".