Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Деревенко та Довгалюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Р.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (К.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (М.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Дж.С.Філліпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 6 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявами N 9956/05 та N 13200/05, поданими до Суду 22 лютого та 31 березня 2005 року двома громадянами України - п. Віктором Леонтійовичем Деревенком, який народився у 1954 році в м. Таращі, та п. Володимиром Семеновичем Довгалюком, який народився у 1945 році в м. Олександрія (далі - заявники), відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.

3. 13 грудня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скаргу заявників щодо затримки у виконанні остаточних рішень, винесених на їх користь. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті справи одночасно.

4. 12 березня 2003 року Таращанський районний суд Київської області присудив стягнути з ВАТ "Таращарайагропостач" на користь першого заявника 2424,55 гривень(1) боргу по заробітній платі та Інших виплат.

5. 19 березня 2001 року Олександрійський міський суд Кіровоградської області присудив стягнути з ВАТ АТП-13506 на користь другого заявника 2765,02 гривень(2) боргу по заробітній платі.

6. Ці рішення не були оскаржені та набрали законної сили. Для стягнення заборгованостей за рішеннями судів було відкрито виконавчі провадження.

7. Декілька разів державна виконавча служба повідомляла заявників про неможливість стягнення всіх присуджених сум через недостатність фінансових активів у підприємств-боржників. Вона також вказувала на те, що інші активи також не можуть бути продані, оскільки 25% статутного капіталу підприємств-боржників належало державі. Підприємства, таким чином, були суб'єктами Закону України від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Перший заявник безрезультатно намагався оскаржити бездіяльність державної виконавчої служби та звернувся із заявою про порушення кримінальної справи щодо виконавчого директора компанії-боржника.

8. 10 червня та 12 серпня 2005 року рішення, які було винесено на користь другого та першого заявника відповідно, були повністю виконані.

9. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні в справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).

10. Відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду Суд вирішує об'єднати заяви у зв'язку із схожістю фактів та правових підстав.

11. Заявники скаржились на невиконання державними органами вчасно рішень, винесених на їх користь в установлений строк. Вони посилалися на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. У відповідних частинах ці статті передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

12. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності вищевказаних заяв.

13. Суд зазначає, що ці заяви не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно ці заяви мають бути визнані прийнятними.

B. Щодо суті

14. У своїх зауваженнях щодо суті заяв заявників Уряд заперечував факт порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

15. Заявники не погодилися з даним твердженням.

16. Суд вказує на те, що рішення, винесені на користь заявників, не виконувались протягом значного проміжку часу. А саме, період виплати заборгованості тривав два роки і п'ять місяців та чотири роки і два місяці відповідно.

17. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див., з-поміж багатьох інших справ, справу "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, вказану вище, пункти 36-37) та справу "Анацький проти України" (Anatskiy v. Ukraine, N 10558/03, пункти 21-23, рішення від 13 грудня 2005 року).