Це рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених статтею 44 параграф 2 Конвенції. У нього можуть бути внесені редакційні правки.

У справі "Україна-Тюмень" проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.LORENZEN), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.JUNGWIERT),

п. В.Буткевич (Mr V.BUTKEVYCH),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.TSATSA-NIKOLOVSKA),

п. Р.Маруст (Mr P.MARUSTE),

п. Дж.Боррего-Боррего (Mr J.BORREGO BORREGO),

п. М.Віллігер (Mr M.VILLIGER), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.WESTERDIEK), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 жовтня 2007 року,

в той же день виносить таке рішення:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 22603/02), поданою до Суду акціонерним товариством "Торговий дім Україна-Тюмень" (далі - заявник) 23 липня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв його президент п. В.Бондарчук та юристи п. М.Оніщук та п. Е.Угрінчук, що практикують в м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 13 березня 2006 року Суд вирішив надіслати заяву Урядові. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявником у цій справі виступає українське спільне підприємство зі статусом юридичної особи за національним законодавством, яке розташоване у м. Києві.

5. У червні 1995 року губернатор Тюменської області Російської Федерації звернувся до Президента України з пропозицією з метою зміцнення та подальшого покращення торгівельних зв'язків між Україною та Тюменською областю заснувати спільне підприємство. Губернатор також запропонував передати майбутньому підприємству правовий титул на будинок в м. Києві для його використання в якості головного офісу.

6. У вересні 1995 року шість підприємств, включно з державним підприємством "Укрресурси", заснували підприємство заявника.

7. 20 серпня 1996 року було внесено зміни до установчого договору, за якими число співзасновників зросло до 7 юридичних осіб, включно з державним підприємством "Укрресурси" та Фондом державного майна України (далі - Фонд). Фонд діяв в інтересах державного підприємства "Укрнафтопродукт". Було визначено, що кожен з засновників володіє 14,28% акцій підприємства-заявника. Шість підприємств мали сплачувати за свої частки однакові грошові суми (USD 71,542) (1), Фонд зобов'язався передати заявнику правовий титул на будинок вартістю USD 71,542 (2), який за установчим договором належав ДП "Укрнафтопродукт".

(1) Приблизно 61 310 євро.

(2) Приблизно 61 310 євро.

8. 30 серпня 1996 року ДП "Укрнафтопродукт", який діяв за вказівками Фонду, передав заявнику правовий титул на адміністративний будинок в м. Києві, але продовжував використовувати його як своє приміщення.

9. Відповідно до установчого договору із змінами основною метою діяльності підприємства було отримання прибутку для акціонерів, а також утворення інфраструктури взаємодії між суб'єктами господарської діяльності України та Тюменської області на підставі міжурядових рішень, цілями яких є підвищення ефективності ділового співробітництва та реалізації спільних програм, таких як: торгівля нафтою, газом, лісом, сільськогосподарською продукцією; надання юридичної допомоги; проведення виставок; інші види діяльності, що необхідні для реалізації мети підприємства. Заявник мав всі права окремої юридичної особи. Акціонери заявника мали право брати участь у його управлінні, отримувати частину прибутку, бути поінформованими про його діяльність тощо. Майно заявника складалось із об'єктів та грошових коштів, які вносилися акціонерами у статутний фонд, а також коштів, отриманих заявником з інших джерел. Акціонери не мали окремих прав щодо об'єктів, переданих заявнику в якості їхніх вкладів.

10. У жовтні 1998 року Київська міська державна адміністрація (далі - міська адміністрація) звернулася до Вищого арбітражного суду України з позовом до Фонду, ДП "Укрнафтопродукт" та заявника щодо повернення правового титулу на будинок, стверджуючи, що вона є власником цього будинку та що правовий титул на такий будинок перейшов до заявника ultra vires.

11. 29 грудня 1998 року суд визнав недійсним Акт передання адміністративного будинку від 30 серпня 1996 року та зобов'язав ДП "Укрнафтопродукт" повернути будинок міській адміністрації. Суд встановив, що будинок належав міській адміністрації та ДП "Укрнафтопродукт" не був повноважний передавати його заявнику.

12. ДП "Укрнафтопродукт" звернулося до судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду (далі - судова колегія ВАС) із заявою про перегляд рішення від 29 грудня 1998 року.

13. 11 березня 1999 року колегія ВАС скасувала рішення від 29 грудня 1998 року та відмовила міській адміністрації у задоволенні позову. Колегія встановила, що позов подано з порушенням строків позовної давності та що відсутні докази того, що міська адміністрація є законним власником будинку.

14. 24 березня 2000 року Президія Вищого арбітражного суду залишила без задоволення протест Голови ВАС на постанову від 11 березня 1999 року як необґрунтований.

15. 24 січня 2001 року за заявою міської адміністрації Генеральний прокурор України подав протест до Пленуму ВАС, вимагаючи перегляду справи в порядку нагляду. 15 лютого 2001 року Пленум ВАС за участі представників Генеральної прокуратури задовольнив протест, скасував постанови від 11 березня 1999 року та 24 березня 2000 року та залишив без змін рішення від 29 грудня 1998 року. В своїй постанові суд виклав аргументи Генерального прокурора та визнав їх обґрунтованими. Іншого обґрунтування винесеної постанови надано не було. Сторони не були запрошені для участі у засіданні Пленуму ВАС. Пленум ВАС не розглядав відзив заявника на протест Генерального прокурора.

16. За інформацією, наданою заявником, 2 листопада 2001 року було внесено зміни до установчого договору, відповідно до яких українські органи державної влади вже не були його акціонерами.

17. Уряд наполягав на тому, що держава залишається одним із засновників заявника, а, отже, і власником 28,56% його статутного капіталу.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року (в редакції на той час)

18. Відповідні положення закону передбачали наступне:

Стаття 12. Власність на майно товариства

"Товариство є власником:

майна, переданого йому

засновниками...;

продукції, виробленої товариством...;

одержаних доходів..."

Стаття 13. Вклади учасників та засновників товариства

"Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки..., грошові кошти...

Вклад, оцінений у карбованцях (3), становить частку учасника та засновника у статутному фонді".

(3) Колишня тимчасова національна валюта України до вересня 1996 року.

B. Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 року (змінений 1 червня 2002 року)

19. Відповідні положення закону передбачали наступне:

Стаття 1. Правосуддя в господарських відносинах

"Відповідно до Конституції України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом.

Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство".

Стаття 11. Склад Вищого арбітражного суду України

"Вищий арбітражний суд України складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі:

пленуму Вищого арбітражного суду;

президії Вищого арбітражного суду;

судових колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал, постанов".

C. Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року (в редакцій до змін, внесених 21 червня 2001 року)

20. Відповідні положення Арбітражного процесуального кодексу передбачали наступне.

Стаття 14. Справи, підсудні Вищому арбітражному суду

Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах:

1) у яких однією із сторін є Київська міська державна адміністрація..."

Стаття 91. Підстави перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду

"Законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови арбітражного суду... може бути перевірено в порядку нагляду за заявою сторони, за протестом прокурора чи його заступника, як це передбачено цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Заява сторони про перевірку рішення... перевіряється... судовою колегією Вищого арбітражного суду по перегляду рішень, ухвал, постанов (далі - судова колегія).

Особи, які мають право принесення протесту:

Генеральний прокурор України чи його заступники..."

Стаття 92. Право арбітражного суду перевірити в порядку нагляду законність рішення, ухвали, постанови за своєю ініціативою

"Арбітражний суд має право за своєю ініціативою перевірити в порядку нагляду законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови..."

Стаття 95. Компетенція судової колегії Вищого арбітражного суду щодо перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду

"Судова колегія... перевіряє в порядку нагляду:

1) рішення та ухвалу по спору, який вирішено у Вищому арбітражному суді";

Стаття 96. Перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду судовою колегією Вищого арбітражного суду

"Перевірка судовою колегією Вищого арбітражного суду рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду здійснюється колегіально у складі Голови Вищого арбітражного суду чи його заступника та судді судової колегії. Якщо між ними не досягнуто згоди щодо наслідків перевірки, Голова Вищого арбітражного суду чи його заступник доповідає справу президії Вищого арбітражного суду, яка приймає постанову ...

В разі необхідності, коли застосування законодавства чи оцінка доказів у справі викликає труднощі, перевірка рішення, ухвали, постанови здійснюється Головою Вищого арбітражного суду чи його заступником та двома суддями судової колегії. В цьому разі постанова у справі приймається більшістю голосів.

Рішення або ухвала, прийняті заступником Голови Вищого арбітражного суду або в засіданні під його головуванням, перевіряються в порядку нагляду Головою Вищого арбітражного суду та двома суддями судової колегії. В цьому разі постанова у справі приймається більшістю голосів.

Рішення або ухвала, прийняті Головою Вищого арбітражного суду або в засіданні під його головуванням, перевіряються в порядку нагляду президією Вищого арбітражного суду.

В необхідних випадках для дачі пояснень в засідання судової колегії можуть запрошуватись представники сторін."

Стаття 97. Право на звернення до президії Вищого арбітражного суду про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду

"Голова Вищого арбітражного суду, Генеральний прокурор України чи його заступники мають право принести у президію Вищого арбітражного суду протест на постанову, прийняту судовою колегією Вищого арбітражного суду з господарського спору.

Сторона у справі має право подати заяву про перевірку в порядку нагляду рішення або ухвали, прийнятих Головою Вищого арбітражного суду або в засіданні під його головуванням..."

Стаття 99. Право на звернення до пленуму Вищого арбітражного суду про перевірку в порядку нагляду постанови президії Вищого арбітражного суду з господарського спору

"Голова Вищого арбітражного суду України, Генеральний прокурор України мають право принести у пленум Вищого арбітражного суду протест на постанову, прийняту президією Вищого арбітражного суду.

Після обговорення протесту пленумом Вищого арбітражного суду приймається постанова ..."

Стаття 100. Порядок подання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду і протесту прокурора чи його заступника

"Заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду подається до арбітражного суду, який розглянув справу. Якщо перевірка у порядку нагляду здійснюється Вищим арбітражним судом, заява разом із справою надсилається відповідним арбітражним судом Вищому арбітражному суду не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.

Протест прокурора... подається до арбітражного суду, до компетенції якого належить перевірка рішення...

Копії заяви або протесту надсилаються сторонам...

Подання заяви про перевірку рішення... і принесення протесту... не зупиняють виконавчого провадження, крім випадків, коли рішення... пов'язане з перерахуванням... грошових сум, а також примусовим вилученням майна..."

Стаття 102. Строк подання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду і принесення протесту прокурором

Заява про перевірку рішення... і протест... приноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення..."

Стаття 103. Відзив на заяву про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду і протест прокурора

"Сторона після одержання копії поданої... заяви про перевірку... в порядку нагляду або протесту... надсилає відзив до арбітражного суду, іншим сторонам.

...

Відсутність відзиву на заяву... не перешкоджає здійсненню перевірки."

Стаття 104. Повідомлення про час і місце перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду. Строк перевірки

"Перевірка... може здійснюватися... за участю сторін. Перевірка... на підставі протесту... здійснюється за участю прокурора. Нез'явлення сторін, прокурора... не є перешкодою для перевірки...

Перевірка... в порядку нагляду здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження... заяви або протесту. ...

Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду можуть бути перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття."

Стаття 106. Повноваження арбітражного суду при перевірці рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду

"... арбітражний суд має право:

залишити рішення, ухвалу, постанову без зміни;

змінити рішення, ухвалу, постанову;

скасувати рішення, ухвалу, постанову і прийняти нове рішення, або передати справу на новий розгляд, або припинити провадження у справі, або залишити позов без розгляду.

Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду перевіряються в повному обсязі, незалежно від доводів, викладених у заяві чи протесті.

Арбітражний суд, перевіряючи рішення, ухвалу, постанову в порядку нагляду, користується правами, наданими арбітражному суду при розгляді господарського спору.

Перевірка рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду Вищим арбітражним судом є остаточною, крім випадків, коли одна із сторін знаходиться за межами України і є угода між відповідними державами щодо іншого порядку перевірки."

Стаття 107. Підстави для зміни або скасування рішення, ухвали, постанови

"...

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які арбітражний суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні, ухвалі, постанові, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права..."

Стаття 115. Набрання законної сили рішенням, ухвалою, постановою та їх обов'язковість

"Рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню...".

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ УРЯДУ

A. Щодо правила locus standi по відношенню до підприємства-заявника

21. Уряд стверджував, що заявник не має права звертатися до Суду відповідно до статті 34 Конвенції, оскільки держава в особі ДП "Укрресурси" та Фонду державного майна України є власником 28,56% статутного капіталу заявника. Уряд також зазначив, що заявник був заснований згідно з домовленістю між українськими та російськими високопосадовцями з метою створення інфраструктури для співпраці між українськими та тюменськими суб'єктами господарської діяльності та реалізації міжурядових рішень щодо підвищення ефективності ділового співробітництва двох країн. Таким чином, з точки зору статті 34 Конвенції заявник мав бути визнаний "урядовою організацією". Уряд також зазначав, що у справі "Косаревська та інші проти України" (Kosarevskaya and Others v. Ukraine, NN 29459/03, 4935/04 та 26996/04, від 6 грудня 2005 року) Суд визнав державу відповідальною за борги підприємства, 32,67% статутного капіталу якого належали державі. Уряд висловив думку про те, що слід застосувати такий підхід і в даній справі, тим більше, що даний спір стосувався будинку, який належить державі.

22. Заявник не погодився з цими аргументами, стверджуючи, що відповідно до українського законодавства воно є приватним підприємством, метою діяльності якого є отримання прибутку шляхом ведення підприємницької діяльності та його розподілення між акціонерами. Заявник стверджував, що він діє згідно з положеннями установчого договору, який за своєю природою є типовим приватно-правовим документом, що розмір частки держави не дозволяє їй здійснювати контроль та що він не має жодних публічно-правових функцій. І лише той факт, що серед первісних засновників були державні органи, не може позбавити заявника його права на звернення до Суду відповідно до статті 34 Конвенції.

23. У додаткових зауваженнях заявник зазначив, що станом на 2 листопада 2001 року держава не мала частки в статутному капіталі підприємства.

24. У відповідь Уряд стверджував, що держава досі є одним з співзасновників підприємства-заявника і, відповідно, власником 28,56% статутного капіталу підприємства.

25. Суд зазначає, що в той час як сторони не заперечують те, що одним з первісних засновників заявника було державне підприємство та що держава була представлена в особі Фонду державного майна України, який в серпні 1996 року став співзасновником заявника, із зауважень сторін є незрозумілим, чи залишалась держава власником частки статутного капіталу з 2 листопада 2001 року. Проте, Суд не вважає за необхідне вивчати це питання, оскільки в будь-якому випадку вважає, що заявник має право звертатися до Суду з нижченаведених причин.

26. Суд нагадує, що юридична особа, "яка вважає себе потерпілою від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї" може звертатися до Суду, якщо така юридична особа є "неурядовою організацією" в розумінні статті 34 Конвенції. Термін "урядова організація", на відміну від "неурядової організації", поширюється на юридичних осіб, які беруть участь у здійсненні владних повноважень чи виконують публічну функцію під контролем Уряду (див. рішення у справі "Радіо Франс та інші проти Франції" (Radio France and Others v. France), N 53984/00, ECHR 2003-X). Вирішуючи питання, чи належить певна юридична особа до однієї з вищезазначених категорій, Суд має взяти до уваги її юридичний статус, характер її діяльності, контекст здійснення такої діяльності та ступінь незалежності особи від публічної влади.

27. Суд зазначає, що згідно з українським законодавством та положеннями установчого договору заявник є інституційно автономним. У своїй діяльності він керується законодавством, що регулює діяльність господарських товариств, та перебуває під контролем та управлінням своїх засновників (див. пункти 9 та 18 вище). Навіть припускаючи, що державі досі належить приблизно третина статутного капіталу заявника, не було наведено жодних доказів того, що держава має перевагу в управлінні підприємством порівняно з іншими акціонерами. Більше того, нічого у цій справі не доводить, що заявник здійснює інші ніж підприємницькі види діяльності, незважаючи на те, що деякі положення установчого договору можна тлумачити як такі, що наділяють заявника публічною функцією, а саме функцією реалізовувати "міжурядові рішення" в сфері підприємницької співпраці.

28. Відповідно, Суд доходить висновку, що заявник є "неурядовою організацією" в розумінні статті 34 Конвенції і що заперечення Уряду мають бути відхилені.

B. Щодо дотримання шестимісячного строку

29. Уряд стверджував, що заяву було подано після спливу шестимісячного строку. Він стверджував, що остаточне рішення у справі заявника в розумінні пункту 1 статті 35 Конвенції було винесено Вищим арбітражним судом 29 грудня 1998 року, тобто більше, ніж за шість місяців до того, як заяву було подано до Суду. Уряд наполягав на тому, що подальший перегляд цього рішення не може бути взято до уваги, оскільки такий перегляд здійснювався в ході екстраординарного провадження. Заявник не погодився з цими аргументами.