Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Рудиш проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 жовтня 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 18957/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Марією Дмитрівною Рудиш (далі - заявниця) 27 травня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 15 листопада 2006 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявниці щодо тривалості провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявниця народилась у 1940 році та проживає в м. Стрий, Львівська область. Вона є колишнім директором Дитячої дошкільної установи N 1 санаторного типу (далі - Установа).

5. У травні 1996 року заявницю було звільнено в зв'язку з рішенням Стрийської ради народних депутатів Львівської області ліквідувати Установу.

6. У червні 1996 року заявниця подала судовий позов до відділу освіти виконавчого комітету Стрийської міської ради про поновлення на роботі та компенсацію за незаконне звільнення. Згодом заявниця також оскаржила законність рішення про ліквідацію Установи. Дрогобицький міський суд Львівської області вирішив розглядати ці два позови разом та провів близько трьох судових засідань до вересня 1997 року.

7. Інформацію щодо будь-яких процесуальних дій в період з вересня 1997 року по грудень 2000 року надано не було.

8. У період з грудня 2000 року по жовтень 2001 року суд призначив приблизно сім судових засідань, одне з яких було відкладено в зв'язку з відсутністю заявниці, два - в зв'язку з відсутністю відповідача.

9. 12 жовтня 2001 року, встановивши, що ліквідація Установи та звільнення мали місце у відповідності із законом, суд відхилив скарги заявниці.

10. 12 листопада 2001 року заявниця подала апеляційну скаргу.

11. 11 березня 2002 року апеляційний суд Львівської області залишив рішення від 12 жовтня 2001 року без змін.

12. 6 червня 2002 року заявниця подала касаційну скаргу.

13. 14 лютого 2003 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявниці.

I. СКАРГА ЩОДО НАДМІРНОЇ ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

14. Заявниця скаржилась на надмірну тривалість провадження в її справі. Уряд заперечив її скаргу.

15. Суд вбачає, що скарга має розглядатись за п. 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

16. Суд зазначає, що провадження, яке розглядається, розпочалось в 1996 році. Проте період, який братиметься до уваги, почався тільки 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право особи на індивідуальне звернення. Тим не менш, оцінюючи тривалість провадження з цієї дати, братиметься до уваги також стан провадження на той час. Вказаний період закінчився 14 лютого 2003 року. Відповідно тривалість розгляду становила п'ять років та п'ять місяців. Протягом цього періоду справу було розглянуто судами трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

17. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у розумінні п. З статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

18. Суд нагадує, що "розумність" тривалості провадження має оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див., серед багатьох інших, "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд повторює, що особлива сумлінність є необхідною при розгляді трудових спорів (див. рішення у справі "Руотоло проти Італії" (Ruotolo v. Italy), від 27 лютого 1992 року, Серія A, N 230-D, с. 39 п. 17).

19. Суд зазначає, що справа, яка розглядається, була дещо ускладнена, оскільки на додаток до своїх скарг на незаконне звільнення заявниця також оскаржила рішення про ліквідацію Установи. Проте Суд вирішує, що складність справи не може пояснити загальну тривалість провадження. Суд зазначає, що не було надано інформації щодо будь-яких процесуальних дій суду в період більш ніж три роки - з вересня 1997 року по грудень 2000 року (див. п. 7 вище), і жодних пояснень щодо цієї затримки Урядом-відповідачем надано не було.