Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Орел проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.L.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr P.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К. Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 16 жовтня 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 39924/02), поданою до Суду громадянином України п. Сергієм Івановичем Орлом (далі - заявник) 2 жовтня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представлено його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції України.

3. 7 вересня 2004 року Суд надіслав Уряду заяву заявника. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1964 році, мешкає в м. Золотоноша.

A. Провадження щодо стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування

5. Рішенням від 26 жовтня 2001 року Старокиївський районний суд м. Києва вирішив стягнути з Міністерства фінансів та з Державного казначейства на користь заявника компенсацію за невикористане службове обмундирування в розмірі 4822 грн. Ухвалою від 22 січня 2002 року апеляційний суд м. Києва залишив це рішення без змін.

B. Провадження щодо відшкодування заборгованості із заробітної плати

6. Рішенням від 18 лютого 2002 року Печерський районний суд м. Києва постановив стягнути з Міністерства фінансів на користь заявника 4149,42 грн заборгованості із заробітної плати шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Державного казначейства. 16 травня 2002 року апеляційний суд м. Києва залишив це рішення без змін.

C. Виконавче провадження

7. У грудні 2004 року кошти, присуджені заявнику, були перераховані до відповідного органу державної влади для виконання рішень. Заявнику було запропоновано надати оригінали виконавчих листів на виконання.

8. За інформацією, наданою Урядом, заявник письмово відмовився отримувати кошти, мотивуючи це незгодою із винесеними рішеннями, про що було складено акт від 22 грудня 2004 року.

9. За інформацією, наданою заявником, він не міг надати до відповідного органу оригінали виконавчих листів, оскільки їх вже було надіслано до департаменту державної виконавчої служби при Міністерстві юстиції України.

10. Заявник стверджує, що тривале невиконання рішень, винесених на його користь, становить порушення його права на справедливий суд та права на захист власності. Він посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

11. Уряд, посилаючись на ухвалу Суду у справі "Пелегрін проти Франції" (Pellegrin c. France), N 28541/95), стверджує, що пункт 1 статті 6 Конвенції не підлягає застосуванню в даній справі, оскільки спори щодо заробітної плати державних службовців, включаючи суддів, не належать до спорів щодо прав та обов'язків цивільного характеру. Зокрема Уряд стверджує про невичерпання національних засобів захисту, оскільки заявник не подавав до суду заяву про заміну боржника (Міністерства фінансів), який, за твердженнями Уряду, ніколи не був розпорядником відповідних коштів.

12. Заявник не погоджується із цим твердженням.

13. Щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції Суд зазначає, що це питання вже було предметом розгляду в справі "Вільхо Ескелінен проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen et autres c. Finlande), N 63235/00, рішення від 19 квітня 2007 року, де чітко викладено прецеденту практику з цього питання. Таким чином, для того, щоб держава-відповідач у справі, що розглядається Судом, могла посилатися на статус заявника як державного службовця - з метою не поширювати на нього захист, гарантований статтею 6,- має бути додержано дві умови. В першу чергу, національне законодавство держави, про яку йдеться, має чітко виключати можливість звернення до суду осіб, що обіймають певні посади, чи категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення має базуватися на об'єктивних підставах, пов'язаних з інтересом держави. Таким чином, нічого, в принципі, не виправдовує виключення звичайних трудових спорів зі сфери застосування статті 6 - спорів, які стосуються заробітної плати, утримання або подібних спорів, - виходячи з особливого характеру відносин державного службовця та держави, про яку йдеться (див. вищезгадане рішення у справі Vilho Eskelinen et autres c. Finlande, п. 62). З огляду на вищезазначене, Суд вважає, що пункт 1 статті 6 Конвенції підлягає застосуванню в даній справі.