Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дерев'янко та Белецький проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

обговоривши за закритими дверима 18 вересня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за двома заявами (N 35765/05 та N 37847/05), поданими проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 3 вересня та 5 жовтня 2005 року двома громадянами України, паном Михайлом Івановичем Дерев'янком, який народився у місті Горлівка у 1955 році, та паном Леонтієм Адамовичем Белецьким, який народився у місті Кіровське у 1959 році (далі - заявники).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. Заявники скаржилися на тривалість виконання остаточних рішень суду, винесених на їх користь.

4. 30 травня 2006 року Суд вирішив направити скарги заявників Уряду. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяв та їх прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. 23 серпня 2002 року Кіровський міський суд Донецької області зобов'язав колишнього роботодавця другого заявника, ДВАТ "Шахта "Світанок" ДП ДХК "Жовтеньвугілля", виплатити заявнику одноразову допомогу у розмірі 25 579,40 грн (1).

6. 1 березня 2004 року Центрально-міський суд м. Горлівки зобов'язав державне підприємство "Донецька обласна дирекція по ліквідації збиткових вугледобувних та вуглеперероблювальних підприємств" виплатити на користь першого заявника одноразову допомогу у розмірі 45 678,80 грн (2). 1 червня 2004 року суд змінив рішення, зазначивши, що належним відповідачем у справі є ДП "Донвуглереструктуризація".

7. Рішення, винесені на користь заявників, оскаржені не були та набрали законної сили. На виконання зазначених рішень були відкриті виконавчі провадження.

8. На цей час зазначені рішення залишаються частково невиконаними через відсутність коштів на рахунках боржника та через введення заборони на примусовий продаж майна підприємств.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ЩОДО ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

10. Відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду Суд вирішив об'єднати заяви, оскільки вони мають схожі факти та правові підстави.

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

11. Заявники скаржаться на нездатність державних органів виконати у належний строк остаточні рішення суду, винесені на їх користь. Вони посилаються на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, в якій, зокрема, зазначено:

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

12. Уряд не подав жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявників.