Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Вировий проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте у зазначену дату:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 28746/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Іллею Івановичем Вировим (далі - заявник) 22 липня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 грудня 2005 року Суд вирішив направити скаргу стосовно тривалості провадження на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1936 році та проживає у Вінниці.

А. Основні факти

5. У 1992 році заявник звернувся до Державного кооперативного об'єднання по агропромисловому будівництву "Західелеваторагроспецбуд" (далі - Об'єднання), що було на той час його роботодавцем, щодо надання йому та його родині, як працівникам підприємства, переваг при отриманні квартир. Згодом клопотання заявника було задоволено на підставі того, що його батько воював та загинув під час Другої світової війни.

6. У січні 1997 року Об'єднання виділило заявнику квартиру N 43 у новому будинку, який споруджували кілька інвесторів, включно з Об'єднанням. Однак у вересні 1997 року Об'єднання передало цю квартиру іншому інвестору, оскільки раніше визначений об'єм вкладу Об'єднання в будівництво проекту було зменшено.

7. 1 березня 1998 року Об'єднання передало свої активи державному підприємству "Вінелеваторбуд" (далі - Компанія), фактично припинивши свою діяльність. Однак не були виконані ліквідаційні формальності.

Б. Цивільне провадження

8. 9 грудня 1997 року заявник звернувся з цивільним позовом в Староміський районний суд м. Вінниці (далі - районний суд) до Об'єднання, захищаючи свої права на квартиру N 43.

9. Між груднем та червнем 1998 року суд відклав п'ять слухань через відсутність представника Об'єднання та одне - через переїзд суду до іншої будівлі.

10. 8 червня 1998 року районний суд задовольнив вимоги заявника та надав йому квартиру N 43, визначивши, що перерозподіл квартир між інвесторами був неправомірним і що родина заявника мала право на пільгове отримання житла. Об'єднання подало касаційну скаргу.

11. 14 липня 1998 року Вінницький обласний суд (далі - обласний суд)(1) скасував це рішення, постановивши, що районний суд недостатньо проаналізував факти та законодавство, та повернув справу на новий розгляд.

(1) З липня 2001 року - апеляційний суд Вінницької області.

12. 1 жовтня 1998 року районний суд відхилив вимоги заявника, постановивши, що процес перерозподілу квартир не порушував чинне законодавство. Заявник подав касаційну скаргу.

13. 1 грудня 1998 року обласний суд скасував це рішення та повернув справу до районного суду на новий розгляд. Зокрема, він постановив, що аналіз справи, здійснений районним судом, був недостатнім.

14. Між січнем та квітнем 1999 року районний суд провів два слухання, одне з яких було відкладено через неявку сторін.

15. 22 квітня 1999 року районний суд постановив, що, оскільки заявник мав право на пільгове житло, то Об'єднання мало б передати інвесторам іншу квартиру. Більше того, суд зобов'язав Об'єднання надати заявнику квартиру однакової вартості за власний кошт. Це рішення не оскаржувалось та набуло статусу остаточного у травні 1999 року.

16. У невизначену дату відділ ДВС Староміського району відкрив виконавче провадження за рішенням від 22 квітня 1999 року та звернувся до районного суду з клопотанням про надання роз'яснення щодо виконання рішення, оскільки Об'єднання передало свої активи Компанії.

17. 30 вересня 1999 року районний суд визнав Компанію правонаступником Об'єднання стосовно рішення від 22 квітня 1999 року та зобов'язав її сплатити заявнику 31 080 грн(2) замість наданої квартири. Це рішення не оскаржувалось і набуло статусу остаточного у жовтні 1999 року.

(2) 7476,26 євро.

18. 13 січня 2000 року, після подання головою суду протесту, президія обласного суду скасувала ухвалу від 30 вересня 1999 року та зобов'язала районний суд переглянути подання виконавчої служби. Зокрема, президія зазначила, що районний суд не витребував жодних ліквідаційних документів та належним чином не перевірив, чи набула Компанія статусу правонаступника Об'єднання. Більше того, всупереч чинному законодавству, суд не викликав та не заслухав сторони, що брали участь у справі.

19. 14 квітня 2000 року районний суд встановив, що Об'єднання не було належним чином ліквідоване, та зобов'язав його придбати квартиру для заявника. Ця ухвала набрала статусу остаточної у квітні 2000 року.

20. 30 травня 2000 року заявник подав до районного суду клопотання про перегляд справи за нововиявленими обставинами, а саме, у зв'язку з тим фактом, що Об'єднання припинило своє існування.

21. 7 липня 2000 року районний суд задовольнив клопотання заявника, скасував рішення від 22 квітня 1999 року та передав справу на новий розгляд, викликавши до суду в якості відповідача Компанію замість Об'єднання.

22. 29 вересня 2000 року районний суд задовольнив вимоги заявника та зобов'язав Компанію надати заявнику квартиру. Компанія подала касаційну скаргу на це рішення.

23. 21 листопада 2000 року обласний суд своїм остаточним рішенням залишив в силі рішення від 29 вересня 2000 року.

24. 29 березня 2001 року, за протестом заступника голови Верховного Суду України, президія обласного суду скасувала рішення від 29 вересня 2000 року та повернула справу на новий розгляд.

25. Впродовж травня 2001 року-березня 2002 року районний суд відклав сім слухань, відповідальність за відкладення одного слухання несе заявник (доповнення позовних вимог).

26. 15 березня 2002 року районний суд частково задовольнив вимоги заявника. Він зобов'язав Об'єднання та Компанію спільно надати квартиру заявнику. Компанія оскаржила це рішення.

27. 4 червня 2002 року обласний суд скасував це рішення та передав справу на новий розгляд, встановивши, що районний суд все ще не розглянув цілий ряд питань, включно з питанням про правонаступництво між Об'єднанням та Компанією.

28. 19 грудня 2002 року районний суд відхилив позовні вимоги заявника, встановивши, що відповідачі не мали призначених для видачі квартир і що чинне законодавство не передбачало грошової компенсації з такого приводу. Більше того, заявник не мав більше права на пріоритетне ставлення з боку Об'єднання чи Компанії, оскільки більше на них не працював, а його житлові умови були задовільними. Заявник оскаржив це рішення.

29. 1 квітня 2003 року обласний суд залишив в силі це рішення. Заявник подав касаційну скаргу.

30. 23 травня 2003 року районний суд повернув касаційну скаргу заявника як неподану, через несплату заявником судового збору. Заявник оскаржив це рішення, вимагаючи звільнення від зобов'язання сплати збору.

31. 7 липня 2003 року обласний суд відхилив апеляційну скаргу заявника на ухвалу від 23 травня 2003 року. Заявник не подавав касаційної скарги.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ