Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Панченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'пта секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 12 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 25681/03), поданою до Суду громадянином Росії п. Антоном Олександровичем Панченком (далі - заявник) 19 липня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцій).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 5 квітня 2006 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

4. Відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції Уряду Росії було запропоновано скористатися правом участі у провадженні, від чого він відмовився.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1986 році та проживає у м. Калуга, Російська Федерація.

6. 10 липня 2000 року заявник подав цивільний позов до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Україна (далі - районний суд), проти пані М., своєї родички, вимагаючи частину успадкованого нею будинку, який вона отримала після смерті їх родичів. Потім заявник доповнив свої вимоги, вимагаючи додаткової грошової компенсації.

7. Між липнем 2000 року та липнем 2001 року районний суд призначив дванадцять слухань, два з яких відкладалися через поведінку заявника (доповнення позовних вимог та неявка). Шість слухань було відкладено через неявку відповідачки або за її клопотаннями. Три слухання були відкладені у зв'язку з судовими обставинами.

8. 24 липня 2001 року районний суд заслухав справу у присутності пані М. і задовольнив позов заявника. Пані М. подала апеляцію.

9. 11 грудня 2001 року апеляційний суд Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд), заслухавши обидві сторони, залишив це рішення в силі.

10. 13 березня 2002 року пані М. подала касаційну скаргу.

11. 20 лютого 2003 року Верховий Суд України скасував рішення від 24 липня 2001 року і передав справу на новий розгляд до районного суду на тій підставі, що пані М. не було належним чином проінформовано про дату останнього слухання у справі.

12. У червні 2003 - листопаді 2004 року районний суд призначив сімнадцять слухань, два з яких було відкладено через неявку сторін, а два - через поведінку заявника (одного разу через його відсутність, а іншого - на його клопотання). Вісім слухань було відкладено через відсутність пані Т. або на її клопотання. У серпні 2003 року районний суд наклав штраф на пані Т. за її повторні неявки. За двох підстав слухання відкладалися у зв'язку з судовими обставинами.

13. 15 листопада 2004 року районний суд задовольнив вимоги заявника стосовно будинку та відхилив його вимоги стосовно компенсації.

14. 14 грудня 2004 року пані М. подала апеляцію.

15. 21 лютого 2005 року апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу пані М.

16. 17 березня 2005 року пані М. подала касаційну скаргу.

17. 26 череня 2006 року Верховний Суд України відхилив клопотання пані М. про дозвіл подання касаційної скарги.

18. З 20 лютого 2007 року проти пані М. було відкрите виконавче провадження.

19. Протягом років заявник подавав численні клопотання до різних державних органів Росії та України, вимагаючи прискорити провадження.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленою у пункті 1 статті 6 Конвенції, у якому, зокрема, зазначено: "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

21. Уряд оскаржив це твердження.

22. Період, який слід взяти до уваги, розпочався 10 липня 2000 року. Судова стадія провадження, що закінчилась 26 червня 2006 року, тривала п'ять років та одинадцять з половиною місяців у трьох судових інстанціях. 20 лютого 2007 року заявник востаннє проінформував Суд про те, що виконавче провадження, яке було відкрите після проголошення остаточного рішення, все ще тривало.

А. Щодо прийнятності

23. Суд зазначає, що ця скарга не є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути оголошена прийнятною.

Б. Щодо суті

24. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів державної влади та важливість питання, що розглядалося у спорі, для заявника (див. з-поміж багатьох інших справ, Frydlender v. France [GC] N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).