Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пантелєєва проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після, обговорення в нарадчій кімнаті 12 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 31780/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою Російської Федерації Ганною Миколаївною Пантелєєвою (далі - заявниця) 31 липня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 30 травня 2006 року Суд направив на комунікацію Уряду скаргу заявниці щодо тривалості провадження у її справі та відсутності національних засобів захисту щодо цього питання. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Відповідно до п. 1 статті 36 Конвенції Уряд Російської Федерації було запрошено реалізувати своє право взяти участь у провадженні, але він відмовився.

5. Заявниця, 1938 року народження, проживає в м. Ногінську, Російська Федерація.

6. Заявниці належить квартира у м. Сімферополі (Україна), в якій вона ніколи не проживала. У 1994 році заявниця надала цю квартиру в оренду пані Н., яка дозволила пані Т. переїхати до квартири замість неї. Заявниця безуспішно намагалась ініціювати кримінальне провадження проти пані Т. за звинуваченням у шахрайстві та незаконному привласненні її майна. У 2002 році пані Н. було засуджено за вчинення декількох злочинів, включаючи шахрайство по відношенню до пані Т.

А. Перше цивільне провадження

7. У грудні 1995 року заявниця подала до суду позов про виселення пані Т. Це провадження закінчилось 28 листопада 1997 року, коли суд вирішив залишити позов заявниці без розгляду. Цю ухвалу не було оскаржено, і вона набрала законної сили.

Б. Друге цивільне провадження

8. 2 грудня 1997 року пані Т. подала до Залізничного районного суду м. Сімферополя (далі - районний суд) позов про визнання її права власності на квартиру, стверджуючи, що заявниця продала спірну квартиру за допомогою пані Н.

9. 24 лютого 1998 року заявниця подала зустрічний позов про виселення пані Т. та виплату різних компенсацій. Пізніше вона двічі подавала доповнення до свого позову.

10. За період з 24 лютого 1998 року до жовтня 2001 року районний суд призначив шістнадцять судових засідань. Вісім з них було відкладено за клопотаннями пані Т. або в зв'язку з її відсутністю. Інші два засідання було відкладено в зв'язку з поведінкою заявниці (клопотання та неявка). За період з 12 травня 1999 року до 12 грудня 2000 року судові засідання не призначались в зв'язку з тим, що районний суд звернувся до Ногінського міського суду (Російська Федерація) з клопотанням про відібрання свідчень у заявниці та чекав відповіді.

11. 3 жовтня 2001 року районний суд прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог пані Т. та її виселення і частково задовольнив вимоги заявниці щодо виплати компенсації, присудивши їй 3270,96 грн (1). Обидві сторони оскаржили це рішення в апеляційному порядку.

(1) - 666,90 євро.

12. 18 лютого 2002 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - апеляційний суд) скасував рішення від 3 жовтня 2001 року та повернув справу на новий розгляд.

13. За період з березня 2002 року по грудень 2005 року районний суд призначив сім судових засідань. Жодне з призначених засідань не було відкладено в зв'язку з поведінкою заявниці. За період з лютого 2003 року по листопад 2005 року судові засідання не призначались.

14. 6 грудня 2005 року районний суд прийняв рішення про виселення пані Т. та частково задовольнив вимоги заявниці щодо виплати компенсації, присудивши їй 13 919,90 грн (2). 26 грудня 2005 року пані Т. оскаржила це рішення в апеляційному порядку.

(2) - 2373,22 євро.

15. 1 лютого 2006 року апеляційний суд повернув матеріали справи до районного суду для усунення недоліків.

16. 22 березня 2006 року районний суд, усунувши недоліки, направив справу до апеляційного суду.

17. 12 липня 2006 року апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу пані Т. Інформація щодо того, чи оскаржували сторони це рішення в касаційному порядку, відсутня.

18. Заявниця стверджує, що на цей час рішення залишається невиконаним. Проте вона не надала будь-яких документів, які б підтверджували, що виконавче провадження триває.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ В ЗВ'ЯЗКУ З ТРИВАЛІСТЮ ДРУГОГО ПРОВАДЖЕННЯ

19. Заявниця скаржилась, що тривалість другого провадження не сумісна з вимогою "розумного строку", який передбачено п. 1 статті 6 Конвенції. Ця стаття у відповідних частинах передбачає наступне:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

20. Уряд заперечив твердження заявниці.

21. Період, який має братися до уваги, почався 2 грудня 1997 року та тривав до 12 липня 2006 року, тобто вісім років та сім місяців. Протягом цього періоду справа розглядалась судами двох інстанцій.

А. Щодо прийнятності

22. Суд зазначає, що скарга заявниці не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Він далі зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

Б. Щодо суті

23. Суд нагадує, що "розумність" тривалості провадження встановлюється відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див., серед багатьох інших, "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

24. Суд зазначає, що складність справи та поведінка заявниці не можуть пояснити загальну тривалість провадження, та вирішує, що ряд затримок (повернення справи на новий розгляд та тривала бездіяльність) мали місце з вини державних органів.