Це рішення набуде статусу остаточного за обставин, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції.

У справі "Остапенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

пан Р.Маруст (R.Maruste),

пан Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у закритому судовому засіданні 22 травня 2007 року,

виносить наступне рішення, яке було ухвалено у той же день:

1. Справу було порушено за заявою (N 17341/02) проти України, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Остапенком Миколою Григоровичем (далі - заявник) 18 березня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 25 листопада 2004 року Суд вирішив надіслати на комунікацію Уряду скаргу, яка стосувалась невиконання рішення, винесеного на користь заявника. Відповідно до положень п. З статті 29 Конвенції він вирішив розглядати заяву щодо прийнятності та суті одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, 1947 року народження, є фермером та мешкає у місті Новий Буг Миколаївської області.

5. 22 липня 1993 року та 23 червня 1995 року міська та районна ради міста Новий Буг відповідно відхилили клопотання заявника про надання йому додаткової ділянки землі для його ферми.

6. 6 грудня 1999 року заявник звернувся з заявою до міської та районної рад міста Новий Буг з клопотанням про надання йому ділянки землі сільськогосподарського призначення розміром у 22 гектари з державного земельного фонду.

7. Листами від 5 та 20 січня 2000 року, без розгляду цих заяв на сесіях відповідних рад, заявника було поінформовано про те, що його заяви були відхилені у зв'язку з відсутністю земель відповідного призначення.

8. 11 лютого 2000 року заявник оскаржив вищезазначені відмови рад до арбітражного суду Миколаївської області.

9. Суд своєю постановою наклав заборону на виділення земель з державного резервного фонду до розгляду позову заявника по суті.

10. 11 лютого та 24 березня 2000 року міська рада міста Новий Буг та районна рада міста Новий Буг відповідно відхилили заяву заявника від 6 грудня 1999 року.

11. 4 квітня 2000 року арбітражний суд Миколаївської області виніс рішення на користь заявника та присудив передати йому ділянку землі у 22 гектари, вказану у плані державних резервних земель міської ради міста Новий Буг. Рішенням суду Миколаївську філію Інституту землеустрою було зобов'язано забезпечити передачу заявникові відповідної ділянки. Міську раду міста Новий Буг було зобов'язано видати заявникові акт постійного користування зазначеною ділянкою землі. Тим же рішенням суду були визнані недійсними та такими, що втратили чинність, рішення міської ради міста Новий Буг та районної ради міста Новий Буг від 11 лютого та 24 березня 2000 року. Суд також присудив видати виконавчий лист. Таким чином, рішення набуло статусу остаточного та стало обов'язковим для виконання негайно після його ухвалення.

12. 14 квітня 2000 року районна рада міста Новий Буг видала свідоцтва про право користування землею на ділянку у 22 гектари К.Р.П. та С.М.А. (приватним особам), яку було виділено заявнику у відповідності до рішення суду від 4 квітня 2000 року.

13. 2 липня 2000 року заступник голови арбітражного суду Миколаївської області відхилив як безпідставні клопотання районної та міської рад міста Новий Буг про перегляд рішення суду від 4 квітня 2000 року в порядку нагляду.

14. 14 листопада 2000 року голова арбітражного суду Миколаївської області скасував рішення від 4 квітня 2000 року та 2 липня 2000 року у зв'язку з нововиявленими обставинами та повернув справу на новий розгляд.

15. 11 червня 2001 року Вищий арбітражний суд скасував рішення голови арбітражного суду Миколаївської області, а рішення від 4 квітня 2000 року залишив без змін.

16. 13 листопада 2001 року Верховний Суд відхилив скаргу міської ради міста Новий Буг, подану відповідно до нового касаційного порядку. 5 лютого 2002 року Одеський апеляційний господарський суд відхилив скаргу міської ради міста Новий Буг на рішення від 4 квітня 2000 року як таку, що була подана поза встановленим процесуальним строком.

17. 19 липня 2001 року державна виконавча служба Новобузького управління юстиції (далі - виконавча служба) відкрила виконавче провадження на підставі рішення Вищого арбітражного суду.

18. З вересня 2001 року голова виконавчої служби склав протокол, у якому було засвідчено відсутність державних резервних земель сільськогосподарського призначення, та 10 жовтня 2001 року закрив виконавче провадження.

19. 22 березня 2002 року господарський суд Миколаївської області виніс ухвалу, якою визнав закриття виконавчого провадження незаконним. Зокрема, суд встановив, що державний виконавець належним чином не перевірив відсутність чи наявність державних резервних земель. Суд повідомив прокуратуру про підстави порушення кримінального провадження проти державного виконавця.

20. 18 жовтня 2002 року прокуратура Миколаївської області (далі - обласна прокуратура) відхилила клопотання господарського суду Миколаївської області про порушення кримінальної справи проти виконавчої служби у зв'язку з невиконанням вищезазначеного рішення.

21. Листом від 28 січня 2003 року прокурор області повідомив заявника про те, що рішення від 18 жовтня 2002 року було скасоване як передчасне, а справу було направлено для подальшого попереднього розслідування.

22. У листі від 11 березня 2004 року прокурор області стверджував, що виконавча служба незаконно закрила виконавче провадження без вжиття всіх необхідних у справі заходів для забезпечення виконання рішення суду, винесеного на користь заявника. Зокрема, виконавча служба не застосувала штрафних санкцій до посадових осіб районної та міської рад міста Новий Буг за чинення перешкод виконавчому провадженню та не звернулась з клопотанням до суду про роз'яснення процедури виконання рішення. На цих підставах прокурор оскаржив рішення виконавчої служби про закриття виконавчого провадження.

23. 9 квітня 2004 року голова виконавчої служби відхилив скаргу заявника про закриття виконавчого провадження у зв'язку з тим, що заявник не дотримався строку, встановленого для оскарження відповідного рішення від 10 жовтня 2000 року.

24. 21 квітня 2004 року державна адміністрація міста Новий Буг подала позов до К.Р.П. та С.М.А. про позбавлення земель, виділених їм рішенням районної ради міста Новий Буг від 14 квітня 2000 року.

25. 8 червня 2004 року господарський суд Миколаївської області відхилив цю скаргу на підставі того, що ні рішення районної ради міста Новий Буг від 14 квітня 2000 року, ні відповідні свідоцтва про право користування землею не були визнані недійсними та такими, що втратили чинність.

26. 21 липня 2004 року Одеський апеляційний господарський суд відхилив подання прокурора області в інтересах заявника на підставі того, що таке подання не ґрунтувалось на законі.

27. 12 травня 2005 року господарський суд Миколаївської області відхилив подання прокурора області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 8 червня 2004 року.

28. 6 січня та 28 лютого 2006 року Новобузький міський суд залишив без розгляду скаргу, у якій заявник стверджував про бездіяльність прокурора області.

29. Рішення арбітражного суду Миколаївської області від 4 квітня 2000 року, винесене на користь заявника, станом на цей час залишається невиконаним.

Адміністративне провадження, порушене проти заявника

30. 1 березня 2002 року заявник виявив бажання бути присутнім на засіданні районної ради міста Новий Буг. Заявник стверджував, що голова ради перешкодив цьому та що офіцер міліції, якого було викликано для видалення заявника із зали засідань, заподіяв йому тілесних ушкоджень.

31. 13 березня 2002 року Новобузьким відділом внутрішніх справ було порушено адміністративне провадження проти заявника за звинуваченням у хуліганських діях під час засідання районної ради міста Новий Буг.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

32. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржиться на порушення п. 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості невиконання рішення від 4 квітня 2000 року та на порушення його права на мирне володіння майном, яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу. Статті, на які міститься посилання у відповідних частинах, передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

34. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби захисту, оскільки повторно не подав позов проти виконавчої служби та не звернувся до суду з заявою про зміну порядку виконання рішення від 4 квітня 2000 року. Уряд надав приклади національної судової практики, відповідно до якої у подібних справах були ухвалені позитивні судові рішення.

35. Заявник не погодився.

36. Суд зауважує, що подібні заперечення вже були відхилені у ряді рішень Суду (див. вищезазначене рішення "Ромашов проти України", пп. 30-32). У таких справах Суд встановив, що заявники не були зобов'язані використовувати засоби захисту, на які посилається Уряд. У національній судовій практиці, наданій Урядом, не вбачається такої достатньої послідовності та усталеності, що могло б переконати Суд дійти іншого висновку щодо ефективності національних засобів захисту у справах про невиконання судових рішень.

37. У світлі зазначених вище міркувань Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.

B. Щодо суті

1. П. 1 статті 6 Конвенції