Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Доніченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 березня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 19855/03), поданою до Суду 30 травня 2003 року громадянином України паном Іваном Петровичем Доніченком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 6 квітня 2006 року Суд вирішив направити скаргу на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно. Суд також вирішив надати справі статус пріоритетної відповідно до правила 41 Реґламенту Суду з огляду на вік заявника.

4. Заявник народився 1919 року та проживає у селищі Лебедин.

А. Судові провадження

5. 16 серпня 2000 року заявник звернувся до Бориспільського міського суду з позовом до Бориспільського міжрайонного відділу Головного управління МВС України в Київській області (далі - Бориспільський МРВ) та Державного казначейства України, вимагаючи компенсації. Заявник стверджував, що пани К. та М. намагалися незаконно зайти у його квартиру та обшукати її, а також образили його у присутності сусідів. Пани К. та М. брали участь у провадженні як треті особи. 30 серпня 2000 року суд відхилив позов заявника. У невизначену дату апеляційний суд Київської області відмінив це рішення та направив справу на новий розгляд.

6. 11 вересня 2001 року Бориспільський міський суд прийняв рішення на користь заявника та присудив йому 12 125,09 грн (1) компенсації моральної шкоди та судових витрат. У невизначену дату апеляційний суд Київської області скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

7. 24 травня 2002 року Бориспільський міський суд своїм рішенням частково задовольнив позов заявника. Він встановив, що пани К. та М., які на той час були працівниками Бориспільського МРВ, отримали доручення здійснити обшук квартири заявника. 25 квітня 2000 року під час виконання згаданого вище доручення вони незаконно спробували зайти до квартири заявника та образливо висловлювались на його адресу. Суд вирішив, що державні органи несли відповідальність за дії працівників міліції та зобов'язали Державне казначейство виплатити заявнику 2393,09 грн (2) компенсації моральної шкоди та судових витрат. Суд, посилаючись на статтю 25 Закону України "Про міліцію" (див. п. 18 нижче), зобов'язав панів К. та М. вибачитись за свої незаконні дії у присутності заявника та його сусідів, які були свідками події.

8. 1 липня 2002 року той самий суд визнав апеляційну скаргу заявника неподаною та повернув її позивачу через несплату судового збору та невідповідність іншим процесуальним вимогам. 9 серпня 2002 року та 2 січня 2003 року відповідно апеляційний суд Київської області та Верховний Суд України залишили рішення від 1 липня 2002 року без змін.

Б. Виконавче провадження

9. 26 квітня 2003 року державна виконавча служба Печерського району міста Києва відкрила виконавче провадження щодо виплати суми, присудженої заявнику рішенням від 24 травня 2002 року.

10. 27 серпня 2003 року заявнику було виплачено присуджену суму у повному обсязі.

11. 5 вересня 2003 року заявник подав до Бориспільської міської державної виконавчої служби виконавчий лист на виконання нематеріальної частини рішення.

12. 8 вересня 2003 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження стосовно зобов'язання пана К. вибачитись перед заявником.

13. З та 14 жовтня 2003 року державна виконавча служба наклала штраф на пана К. за невиконання ним рішення від 24 травня 2002 року.

14. 22 жовтня 2003 року виконавча служба закрила виконавче провадження проти пана К. без зазначення причин для прийняття такого рішення.

15. 23 березня 2004 року пан К. звільнився з лав Міністерства внутрішніх справ. Його теперішнє місце проживання невідоме.

16. 25 квітня 2006 року пан М. разом з двома іншими працівниками міліції відвідав місце проживання заявника. Згідно з твердженнями Уряду заявник та його дочка прийняли вибачення від пана М. за події, що сталися 25 квітня 2000 року. Заявник твердив, що під час цього візиту його не було вдома.

17. 14 вересня 2006 року у місцевій газеті "Трудова слава" було опубліковано оголошення, в якому зазначалось:

"... [п. М.], працівник МВС [Міністерства внутрішніх справ], офіційно вибачається перед [паном] Доніченком Іваном Петровичем за моральну шкоду, завдану йому міліціонером під час виконання його службових обов'язків у 2001 році".

А. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року

18. Стаття 25 Закону України "Про міліцію" регулює питання, пов'язані з юридичною відповідальністю працівників міліції.

19. У частині 1 цієї статті зазначається, що працівник міліції у межах повноважень, наданих Законом України "Про міліцію", самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

20. Відповідно до частини 2 при порушенні працівником міліції законних прав і інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків. На вимогу громадянина міліція зобов'язана також публічно вибачитись.

21. Частина 3 звільняє працівника міліції від відповідальності за завдані збитки, якщо він виконував свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.

22. Згідно з частиною 4 правомірність дій працівників міліції може бути оскаржена до органів внутрішніх справ, прокуратури або суду.

23. У частині 5 зазначено, що службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Б. Конституція України

24. Наведені вище положення Закону України "Про міліцію" застосовуються у світлі Конституції, яка прийнята 28 червня 1996 року, та, зокрема, передбачає таке:

Стаття 56 "Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".

25. Заявник скаржився на неспроможність органів державної влади виконати у повному обсязі рішення Бориспільського міського суду від 24 травня 2002 року протягом "розумного строку". Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, у якому, зокрема, зазначено таке:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

26. Заявник доводив, що гроші, присуджені йому зазначеним вище рішенням, були виплачені йому із значною затримкою, а нематеріальна частина рішення залишалася невиконаною.

27. Суд зазначає, що ця частина заяви стосується двох частин згаданого рішення, а саме - грошової компенсації та нематеріального зобов'язання, тривалість виконання яких значною мірою різняться. Таким чином, Суд розглядатиме скарги, що стосуються двох частин оскаржуваного рішення, окремо.

А. Щодо прийнятності

1. Скарги заявника на тривале невиконання рішення від 24 травня 2002 року в частині виплати грошової компенсації

28. Уряд стверджував, що затримка у виплаті заявнику грошової компенсації не порушувала вимогу "розумного строку" відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Тому Уряд запропонував визнати цю частину заяви неприйнятною.

29. Заявник не погодився.

30. Суд зазначає, що виконавче провадження щодо виплати компенсації, присудженої рішенням від 24 травня 2002 року, було відкрите 26 квітня 2003 року та було закрите державною виконавчою службою 27 серпня 2003 року. Таким чином, тривалість виконавчого провадження становить близько чотирьох місяців. Суд зазначає, як уже встановлено у його рішеннях у подібних справах проти України (див., наприклад, ухвалу у справі "Корнілов та інші проти України", N 36575/02 від 7 жовтня 2003 року), що зазначена тривалість не є настільки надмірною, щоб виявити будь-які ознаки порушення Конвенції. Суд робить висновок, що ця частина заяви є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції та повинна бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Скарга заявника на невиконання органами державної влади нематеріального зобов'язання за рішенням від 24 травня 2003 року