Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Михайлов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Дж.С.Філіпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 6 березня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 22986/04), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Віктором Олександровичем Михайловим (далі - заявник) 14 червня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 22 вересня 2005 року Суд вирішив направити скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу щодо тривалого виконання рішень, винесених на користь заявника, на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1973 році та проживає у м. Красний Луч Луганської області, Україна.

5. У листопаді 1998 року заявник звернувся з позовом до свого колишнього роботодавця, концерну "Привілля", оскаржуючи своє звільнення та вимагаючи стягнути заборгованість із заробітної плати. Після декількох розглядів справи різними судами 7 березня 2003 року Антрацитівський міський суд поновив заявника на його посаді та присудив сплатити йому 5137,51 грн(1) заборгованості із заробітної плати. Рішення залишається невиконаним.

(1) На той час близько 905,91 євро.

6. Заявник звернувся з іншим позовом до Краснолуцького міського суду Луганської області до того ж відповідача, вимагаючи стягнути заборгованість із заробітної плати. 1 листопада 2000 року суд присудив заявнику 56,02 грн(2). Рішення залишається невиконаним.

(2) На той час близько 12,14 євро.

7. Заявник звернувся з декількома позовами до Краснолуцького міського суду до іншого свого колишнього роботодавця, ДВАТ шахта імені "Ізвєстій" ДХК "Донбасантрацит", вимагаючи стягнути заборгованість із заробітної плати та інших виплат. Рішеннями від 26 жовтня 2000 року, 13 лютого 2002 року, 10 лютого 2003 року та 30 липня 2003 року суд присудив заявнику загальну суму у розмірі 10 466,47 грн(3).

(3) На той час близько 2192,83 євро.

8. 10 вересня 2003 року та 27 березня 2006 року рішення від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року відповідно були виконані повністю. Заявник отримав 2852,88 грн(4) на виконання інших рішень. Решта присуджених коштів залишається невиплаченою.

(4) 456,55 євро.

9. У 2003 році заявник звернувся з позовом до Краснолуцького міського суду до Краснолуцької міської державної виконавчої служби, вимагаючи стягнення компенсації за невиконання рішень, винесених на його користь. 16 жовтня 2003 року суд не встановив вину державної виконавчої служби та відхилив скаргу заявника, визнавши, що державна виконавча служба діяла належним чином щодо виконання рішень заявника. Далі суд зазначив, що майно боржника перебувало у податковій заставі та що відповідно до Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" 26 грудня 2001 року було накладено заборону на примусову реалізацію майна підприємств, в яких державі належить щонайменше 25% статутного фонду. 12 лютого 2004 року Апеляційний суд Луганської області залишив це рішення без змін.

10. 26 червня 2003 року концерн "Привілля" було оголошено банкрутом.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ

1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

12. Заявник скаржився на тривале виконання/рішення, винесеного на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. У цих статтях, зокрема, зазначається:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

13. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарги заявника.

14. Суд зазначає, що рішення від 26 жовтня 2000 року було виконано до 10 вересня 2003 року, що складає більше шести місяців до дати подання заяви до Суду. Відповідно ця частина заяви повинна бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції як подана несвоєчасно.