Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Побегайло проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Д.С.Філіпс (J.S.Philips), виконуючий обов'язки Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 6 березня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 18368/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Владиславом Васильовичем Побегайлом (далі - заявник) 27 серпня 2001 року.

2. Заявника представляв у Суді пан Олександр Володимирович Лісовий, адвокат, що практикує в місті Бахчисарай, Автономна Республіка Крим (далі - АРК), Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані 3.Бортновською, пані В.Лутковською та п. Ю.Зайцевим.

3. 24 жовтня 2003 року Суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1971 році та проживає в селі Молодіжне, АРК, Україна.

5. 1 травня 1998 року заявник отримав серйозні тілесні ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась в результаті недбалості співробітника міліції.

6. У січні 1999 року заявник звернувся з позовом до Київського районного суду м. Сімферополя про відшкодування Сімферопольським міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України матеріальної та моральної шкоди, спричиненої аварією. 6 лютого 2001 року суд стягнув на користь заявника 2288,93 грн (1) відшкодування матеріальної шкоди та послуг адвоката, 2100 грн відшкодування втраченого заробітку та 12 000 грн відшкодування моральної шкоди. 18 квітня 2001 року Верховний Суд АРК залишив зазначене рішення без змін в частині відшкодування матеріальної шкоди і направив справу на новий розгляд в частині відшкодування втраченого заробітку і моральної шкоди.

(1) На час винесення рішення близько 449,13 євро.

7. 24 січня 2002 року Державна виконавча служба відкрила виконавче провадження щодо рішення від 6 лютого 2001 року, яке набрало законної сили в тій його частині, яка була залишена Верховним Судом АРК без змін. 19 квітня 2002 року виконавче провадження було закрито у зв'язку з тим, що рішення підлягало виконанню безпосередньо Державним казначейством України. 16 серпня 2002 року рішення від 6 лютого 2001 року в частині, залишеній Верховним Судом без змін, було виконане.

8. Тим часом 6 лютого 2002 року Київський районний суд після нового розгляду вимог заявника щодо відшкодування втраченого заробітку і моральної шкоди стягнув на користь заявника 1470 грн (2) та 8400 грн (3) відповідно. 29 травня 2002 року Апеляційний суд АРК (колишній Верховний Суд АРК) залишив зазначене рішення без змін. Заявник оскаржив ці рішення у касаційному порядку. Сторони не надали подальшої інформації щодо цього провадження.

(2) На час винесення рішення близько 331,52 євро.

(3) На час винесення рішення близько 1894,39 євро.

9. 21 березня 2003 року Міністерство юстиції України та Державне казначейство України видали спільний наказ, відповідно до якого всі рішення, які мають виконуватись за рахунок державного бюджету України, будуть виконуватись Державним казначейством України. У травні 2003 року заявник звернувся зі скаргою до Печерського районного суду міста Києва про скасування наказу, оскільки його положення суперечать Закону України "Про виконавче провадження" . 25 червня 2003 року Печерський районний суд міста Києва визнав наказ незаконним. 30 жовтня 2003 року Апеляційний суд міста Києва залишив зазначене рішення без змін. 29 березня 2006 року Вищий адміністративний суд України відхилив касаційну скаргу Міністерства юстиції України.

10. У липні 2003 року заявник звернувся до Київського районного суду міста Сімферополя зі скаргою на постанову від 19 квітня 2002 року про закінчення виконавчого провадження і вимагав відшкодування матеріальної та моральної шкоди. 22 грудня 2003 року суд визнав постанову від 19 квітня 2002 року незаконною. Однак суд не задовольнив вимоги заявника щодо відшкодування, оскільки рішення від 6 лютого 2001 року, винесене на його користь, було виконане. 5 квітня 2004 року Апеляційний суд АРК залишив без змін рішення від 22 грудня 2003 року. 27 вересня 2006 року Вищий адміністративний суд України скасував рішення від 22 грудня 2003 року і 5 квітня 2004 року та направив справу на новий розгляд до районного суду.

11. Рішення від 6 лютого 2002 року виконувалось частинами, остання виплата була проведена 11 лютого 2004 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

12. Відповідне національне законодавство узагальнено у рішенні Romashov v. Ukraine (N 67534/01, пункти 16-18, від 27 липня 2004 року).

ЩОДО ПРАВА

13. Заявник скаржився на тривалість розгляду справи у суді і на тривалість виконання рішення, винесеного на його користь. Він послався на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка, у відповідних частинах, передбачає:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

14. В частині скарги заявника на тривалість виконання рішення, винесеного на його користь, Уряд надав заперечення щодо статусу жертви заявника в результаті невиконання рішення від 6 лютого 2001 року та вичерпання національних засобів юридичного захисту, аналогічні тим, що вже відхилялись Судом у справі Romashov v. Ukraine (рішення, зазначене вище, пункти 22-23). Суд вважає, що ці заперечення слід відхилити з тих же підстав.