Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лапінська проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 11 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 10722/03), поданою до Суду громадянкою цієї держави пані Лідією Павлівною Лапінською (далі - заявниця) 17 лютого 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською, пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 2 червня 2004 року Суд вирішив направити скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1954 році та проживає у місті Новогродівка Донецької області, Україна.

5. Заявниця подала позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти шахти 1/3 "Новогродівська" - державного підприємства - щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплатах, що належали її померлому чоловіку.

6. 1 березня 2002 року Новогродівський міський суд задовольнив позов заявниці та присудив їй 2290,80 грн(1). Рішення було передане на виконання до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції. Однак рішення не було виконане через нібито неспроможність виконавчої служби діяти та неможливість продажу майна шахти.

(1) На даний час близько 515,60 євро.

7. У червні 2002 року заявниця подала позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції через невиконання рішення, винесеного на її користь. 26 червня 2002 року Новогродівський міський суд відхилив позов заявниці, не визнавши вини за виконавчою службою. Суд зазначив, що виконавча служба діяла належним чином при виконанні рішення від 1 березня 2002 року. Однак цілим рядом рішень господарського суду Донецької області виконавчій службі було заборонено продаж майна шахти через провадження у справі про банкрутство, яке було розпочато проти компанії. До того ж, 26 грудня 2001 року було накладено заборону на продаж майна підприємств, у яких державі належить щонайменше 25% статутного фонду, що було передбачено Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". 2 вересня 2002 року апеляційний суд Донецької області залишив у силі рішення суду першої інстанції. 12 листопада 2002 року Новогродівський міський суд Донецької області відхилив касаційну скаргу заявниці проти рішення від 26 червня 2002 року як подану з порушенням строку. 24 грудня 2002 року апеляційний суд Донецької області залишив у силі це рішення.

8. Уряд зазначив, що у жовтні боржник звернувся до Новогродівського міського суду з клопотанням щодо перегляду рішення у світлі нових обставин. Сторони не надали детальнішої інформації. Зокрема, заявниця заявила, що їй нічого не було відомо про це провадження.

9. Відповідно до інформації, наданої заявницею, до листопада 2004 року вона отримала 2014,80 грн; решта боргу, що їй належить, залишається невиплаченою.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

11. Суд зазначає, що після передачі справи на комунікацію до Уряду-відповідача заявниця подала нові вимоги стосовно порушення статті 14 Конвенції, стверджуючи, що вона зазнала дискримінації через те, що рішення, винесене на її користь, не виконувалось.

12. На думку Суду, нова скарга не становить уточнення первинних скарг заявниці, поданих до Суду двома роками раніше, стосовно яких сторони надали свої коментарі. Отже, Суд не вважає доцільним розглядати це питання окремо (див. рішення у справі "Пиряник проти України", N 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

А. Скарга за пунктом 1 статті 2 Конвенції

13. Заявниця скаржилася, що існуюча ситуація порушила її право на життя, закріплене пунктом 1 статті 2 Конвенції, оскільки спричинила для неї низький рівень життя. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики ні стаття 2, ні будь-яке інше положення Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає особі право користуватися певним рівнем життя (див. рішення у справі "Василевський проти Польщі", N 32734/96, рішення від 20 квітня 1999 року). Більше того, заявниця не довела, що зазнала таких нестатків, які б поставили її життя під загрозу (див. справу "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, ухвала від 26 листопада 2002 року). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції та повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

Б. Скарга за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу

14. Заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення, винесеного на її користь. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу У цих статтях зазначено: