Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Галімуллін та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 4 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 7516/04), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) чотирма громадянами України: п. Маратом Мунсуровичем Галімулліним, п. Віктором Борисовичем Картановим, п. Павлом Сергійовичем Павловим та пані Ольгою Іванівною Солонською (далі - заявники), ЗО грудня 2003 року.

2. У Суді заявників представляв пан В.Бичковський з міста Міусинська. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 2 листопада 2005 року Суд вирішив направити на розгляд до Уряду скарги заявників щодо невиконання рішень, винесених на їх користь, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд вирішив відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції розглянути заяву щодо її прийнятності та суті одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники народились у 1963, 1955, 1978 та 1958 роках відповідно. Перший заявник проживає у місті Красний Луч, а інші заявники проживають у місті Міусинську Луганської області.

5. У різні дати заявники подали позови до Краснолуцького міського суду Луганської області, у яких просили стягнути з ДВАТ шахта "Міусинська" ДП "Донбасантрацит" заборгованість із заробітної плати та інших виплат.

6. 4 серпня 2003 року Краснолуцький міський суд присудив виплатити першому заявнику 4154,87 грн (1).

(1) 711,90 євро.

7. 31 жовтня 2001 року Краснолуцький міський суд присудив виплатити другому заявнику 2415,99 грн (2).

(2) 495,60 євро.

8. 27 серпня 2001 року Краснолуцький міський суд присудив виплатити четвертій заявниці 1139,38 грн (3); та

(3) 235,20 євро.

9. 26 листопада 2002 року Краснолуцький міський суд присудив виплатити третьому заявнику 4558,18 грн (4).

(4) 892,63 євро.

10. Згадані вище рішення набули статусу остаточних, і виконавчі листи були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції (далі - виконавча служба).

11. 10 лютого 2001 року виконавча служба проінформувала першого та третього заявників про те, що затримка у виконанні рішень, винесених на їх користь, була спричинена перебуванням майна боржника у податковій заставі.

12. Рішення, винесені на користь першого, другого та третього заявників, були виконані 29 серпня 2005 року; рішення, винесене на користь четвертої заявниці, було виконано 1 листопада 2004 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Сокур проти України" (заява N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

14. Заявники скаржились на неспроможність державних органів виконати рішення Краснолуцького міського суду, винесені на їх користь. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, у яких, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

15. Уряд заперечував щодо статусу жертви заявників, які не погодилися з цим. Подібні заперечення Суд уже відхилив у ряді своїх рішень у справах щодо невиконання рішень, винесених проти державних підприємств (див. рішення у справі "Ромашов проти України", заява N 67534/01, пункти 25-27, рішення від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що заперечення у цій справі повинні бути відхилені з тих же підстав.