Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гусейнова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 4 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (19175/05), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Валентиною Степанівною Гусейновою (далі - заявниця) 16 травня 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця, громадянка України, народилась у 1952 році та проживає у м. Запоріжжя, Україна.

5. У 1999 році заявниця, яка є приватним підприємцем, уклала трудовий договір з Шевченківською районною державною адміністрацією м. Запоріжжя.

6. Оскільки державна адміністрація не оплатила заявниці роботи, виконані за договором, то у 2002 році вона подала проти неї позов до господарського суду Запорізької області, вимагаючи оплату за виконані роботи та компенсацію за затримку виплат.

7. 15 січня 2003 року господарський суд Запорізької області своїм рішенням присудив заявниці 16 094,52 грн (1). Це рішення не було оскаржене і набуло чинності.

(1) Приблизно 2854 євро.

8. 28 березня 2003 року відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Запоріжжя відкрив виконавче провадження. З листопада 2004 року виконавча служба повернула заявниці виконавчий документ у зв'язку з відсутністю коштів боржника, на які може бути звернено стягнення.

9. 28 травня 2003 року та 30 грудня 2004 року заявниця отримала 6000 грн (2) та 5000 грн (3) відповідно.

(2) Приблизно 1064 євро.

(3) Приблизно 887 євро.

10. Листами від 5 листопада та 6 грудня 2004 року Запорізьке обласне управління юстиції повідомило заявницю, що на банківських рахунках боржника немає коштів, а відчуження майна боржника є неможливим, оскільки боржник є державною установою.

11. 25 серпня 2005 року господарський суд Запорізької області повторно зобов'язав виконавчу службу виконати рішення від 15 січня 2003 року, винесене на користь заявниці. 31 серпня 2005 року виконавча служба відмовила у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з пред'явленням виконавчих документів до органу державної виконавчої служби не за підвідомчістю виконання рішення.

12. Рішення, винесене на користь заявниці, залишається частково невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Опис відповідного національного законодавства знаходиться у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

14. Заявниця скаржилася на невиконання органами державної влади рішення від 15 січня 2003 року у відповідний строк. Вона стверджувала, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, у яких, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

15. Уряд подав заперечення щодо вичерпання заявницею національних засобів захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у ряді рішень (див. рішення у справі "Носаль проти України", N 18378/03, пункти 33-35, рішення від 29 листопада 2005 року). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих же підстав.

16. Суд робить висновок, що скарга заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції на невиконання рішення від 15 січня 2003 року не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Він далі зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. З тих же підстав скарга заявниці за статтею 1 Першого протоколу не може бути визнана неприйнятною.