Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ракітін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 4 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 7675/04), поданою до Суду громадянином України паном Борисом Борисовичем Ракітіним (далі - заявник) 18 грудня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв пан Руслан Анатолійович Ульянов, адвокат, що практикує у м. Кременчуці. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника відносно пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1948 році і проживає в м. Кременчуці Полтавської області.

5. 8 квітня 2003 року Крюківський районний суд м. Кременчука (далі - районний суд) зобов'язав Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію (далі - податкова інспекція) виплатити заявнику 113 984 грн 80 коп.(1) надлишково сплаченої суми прибуткового податку.

(1) 20 629,70 євро.

6. 29 травня 2003 року відділом державної виконавчої служби Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука було відкрито виконавче провадження на виконання вищезгаданого рішення.

7. 4 листопада 2003 року податкова інспекція відмовилась виплатити заборгованість за рішенням суду і стверджувала, що кошти повинні бути стягнуті з Державного казначейства.

8. 26 грудня 2003 року державні виконавці звернулись до районного суду щодо роз'яснення порядку виконання рішення суду від 8 квітня 2003 року.

9. 29 грудня 2003 року районний суд ухвалив, що заборгованість за рішенням суду має бути виплачена з державного бюджету, і зобов'язав відділ Державного казначейства м. Кременчука (далі - казначейство) виплатити заявнику заборгованість.

10. На вимогу казначейства 20 травня 2004 року районний суд виніс ухвалу про роз'яснення порядку виконання рішення суду від 8 квітня 2003 року. Зокрема, суд ухвалив провести виплату з банківського рахунку податкової інспекції.

11. 16 травня 2005 року податкова інспекція повідомила виконавчу службу про те, що надлишково сплачена заявником сума прибуткового податку була перерахована до державного бюджету, і надала реквізити відповідного рахунку казначейства.

12. На вимогу державних виконавців 8 серпня 2005 року районний суд змінив роз'яснення від 20 травня 2004 року і підтвердив, що виконавча служба має стягнути присуджену заявнику суму з рахунку казначейства.

13. 21 червня 2006 року рішення від 8 квітня 2003 року було повністю виконане.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Васильєв проти України" (N 10232/02, пп. 19-22, від 13 липня 2006 року).

15. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення від 8 квітня 2003 року протягом встановленого періоду. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, та статтю 1 Першого протоколу. Заявник також скаржився на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарг відповідно до Конвенції, як цього вимагає стаття 13 Конвенції. Зазначені статті у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

16. Уряд надав зауваження, які заявник заперечив, щодо невичерпання засобів юридичного захисту на національному рівні. Такі зауваження були схожі до тих, що Суд уже відхилив в інших своїх рішеннях, винесених проти України, щодо невиконання рішень (див., наприклад, "Васильєв проти України", вищезгадане рішення, пп. 30-31). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих самих причин.

17. Суд робить висновок про те, що скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо тривалості виконання рішення від 8 квітня 2003 року порушують важливі питання фактів та права за Конвенцією, визначення яких потребує розгляду по суті. Суд не знаходить жодних підстав для визнання скарг неприйнятними. Таким чином, Суд визнає їх прийнятними. З цих же причин Суд оголошує скаргу заявника відповідно до статті 13 Конвенції прийнятною.

II. ЩОДО СУТІ

А. Скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу

18. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.